Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 32

— Назад! — крикнув хтось командирським голосом. — Идиоты, все назад… быстро!

Я обернувся й побачив Глобуса.

Він стояв переді мною, здоровий неначе лут, у спортивному костюмі й в'язаній шапочці, й кулаки його звисали по боках, мов гирі. Я кинувсь на нього, вкладаючи у цей стрибок всю свою міць; перед очима, зливаючись в одну сліпучу смугу, майнули автомобільні фари; він ухилився, перемістившись по діагоналі, але я встиг зачепити його ногою по голові; п'ята ковзнула по черепу, зриваючи вовняну шапочку; він атакував мене в стрибку, але я, демонструючи свою феноменальну реакцію, випередив його, й наші тіла зустрілися в повітрі мов дві блискавиці; Глобус прийняв удар і, перевернувшись мов кіт, приземлився на всі чотири. Я бачив, як він поволі піднімається, крутячи головою, наче ведмідь, як лиховісно горять в його масивному круглому черепі зеленкуваті очі, як він піднімає руку…

… і цього разу це була вже моя помилка: коли я плигнув уперед, розкручуючи своє тіло, в коронному стрибку, протягом якого противнику завдають кілька смертельних ударів, то в лице мені вдарив струмінь нервовопаралітичного газу.

Під стелею горіла жовта лампочка в погнутій дротяній решітці. Трохи далі, на стіні, видно було довгі іржаві патьоки.

Підвал якийсь, чи що, зачудовано подумав я, насилу підіймаючи обважнілі повіки. Тоді підняв голову й став роззиратися. Це й справді був підвал. Грубі залізні труби з коліщатами засувок. Цементна підлога. Чутно було, як в кутку цяпає вода.

Хай йому всячина, але де ж я всетаки перебуваю? А головне, як мене сюди занесло? Я спробував напружити пам'ять, але в голові було порожньо. Чекай, чекай, що ж сталося годину тому? Я… я був у казино, потім ота рулетка, де якийсь драб виграв купу грошей… але як же ж його звали? Щось дуже знайоме… Ронні, чи що… Але звідки ж тоді я його знаю, га?

Голова боліла, але вже не так люто. Хоча речі й предмети довкруг немов би пливли в сірому тумані. Підвал. Якісь труби. Залізні двері. Ота лампочка вгорі…

Я спробував було підвестися — й аж вилаявся од несподіванки.

Я лежав на твердому дощатому тапчані, припнутий поперек тулуба грубими брезентовими пасами. В перший момент я здивувався, потім цей подив переріс у лють, і я щосили шарпонувся, намагаючись розірвати ці проклятущі пута, — але марно.

За дверима щось грюкнуло. Потім почулися голоси.

— Гей, там! — гаркнув я на всю горлянку. — Ану сюди, хутко!

Двері стусонули ногою, й вони з вищанням розчахнулися.

— О, — вигукнув височезний драб з цинічним щурячим писком, — та він очуняв! Ні, поглянь тільки — через двадцять хвилин! Оце клієнт так клієнт!..

Другий покрутив головою. Він був якийсь немов би сонний на взір, і тільки очі зблискували час від часу холодним упевненим полиском.

— Тим гірш для нього, — буркнув він. — Довше мучитиметься…

— Але ж газ… газ був який! Справжнісінький паралізант! — не вгавав височезний драб. — Та хоч який ти крутий, а на пару годин виключає… А цей дивино…