Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 33

— Що за розмови! — сердито поспитавсь я. — Ану розстебнули ці ремні, в темпі! Ви хто такі?

Ті перезирнулися.

— Оце ефект! — нарешті сказав височезний драб. — Нічого не пам'ятає, ну!

– І нескоро згадає! — докинув другий. Тоді подивився на мене. — Лежи, клієнт, лежи… у тебе все ще попереду! Насолив ти нам до дідька, так що твоя черга прийде!.. — На його обличчі раптом з'явився сумнів. — А може, трохи пограємося з ним?

— Е, е… ти не дуже там! — стурбувався височезний драб. — Шеф повинен з ним ще побазарити… так треба, щоб він зміг балакати після твоїх трюків!

— Нічого! — сказав другий, дістаючи з кишені ножа. Далі натиснув кнопку, і з колодки вискочило довге вузьке лезо. — Зможе… Ач яка гнида, стільки наших перекалічив! Таких крутих треба винищувати з допомогою автоматичної зброї, — а то скоро ввечері не можна буде з дому вийти!.. — він впер жало свого ножа мені в щоку й, не поспішаючи, провів униз. По шиї потекла липка гаряча кров. — Гигиги! — засміявся він. — Диви, порізався!..

Я мовчав. Не було сумніву: після казино щось таки сталося, і я потрапив у полон. Либонь, мене отруїли якимсь газом нервовопаралітичної дії, котрий одбиває пам'ять…

— А це що за витівки?! — гаркнув хтось позаду. — Уб'ю, суки… Я вам що казав?!

Драби шарахнулись від мене, мов обпечені. Я обернув голову, й у сей момент щось неначе вибухнуло в мене під черепом: я згадав усю цю історію з витоком інформації й полювання на Глобуса; згадав, як чатував у засідці дві ночі, аж нарешті злапав американського килера, який чатував за тією ж таки здобиччю; згадав, як пристрілювали ми з ним пістолет у підземному тирі; як чекали ми на Глобуса в казино «Диск»; як я вертав своїм БМВ й за містом на мене напала бойова група… Уся ця справа, котру я провадив ось уже кілька днів, побачилася мені мов на долоні, тому що той чоловік, який м'яким котячим кроком увійшов до підвалу, і був російським агентом на кличку Глобус, із яким я півгодини тому вступив у двобій.

— Я сказав: не калічити?! — допитувався він, підходячи до тих двох. — Сказав, чи ні?!

— Да че ты, шеф! — відступаючи, заговорив височезний драб. Він так злякався, що аж пика побіліла. — Ну че ты, в натуре… Вон какая он мартышка здоровенная — че ему сделается?! Ну, пустили кровушки…

— Ты будешь со мной пререкаться? — вкрадливо поспитавсь Глобус. А тоді гаркнув на всю пельку: — Ану вон отсюда, казлы!

Гарний початок, понуро подумав я.

— Сволота! — буркнув Глобус, коли двері за ним зачинилися. Тоді поволі підійшов до мене й став, склавши руки на грудях. — Ну що, крутий? — насмішкувато поспитався він.

Я промовчав.

— Не чую! — гаркнув Глобус. — Ти що, клієнт оглух?!

— Пішов ти… — недвозначно заявив я, посилаючи його на три літери.

Глобус покрутив головою. Але й здоровезний же ж він був: широкі плечі культуриста, грубі волохаті руки, якими він задавив, мабуть, не одного противника, і ця кругла, масивна, стрижена голова, — щоправда, наскіс заклеєна марлевою пов'язкою. Я таки добряче стусонув його ногою, — якби удар не ковзнув по дотичній, то він давно вже був би трупом!..