Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 42

- Авжеж, глупа ситуація.

Я ледве стримувала непереборне бажання свого голосу зірватись і затремтіти. Мені здавалося, що зараз ліжко почне рипіти від одного лише калатання мого нещасного серця. Та що ж таке? Звідки ця дурнувата паніка? Тобі ж його хочеться, як примхливій кобіті персиків у березні. Однак, зараз - це було би якось занадто буденно. Для мене, хай не для нього, це ж все таки, подія унікальна. Не знаю, чого там треба - квітів, шампанського, фейерверку чи широкого висвітлення у пресі… А все ж таки образливо бути якоюсь там черговою n-ною у необмеженому списку вправного інкуба. Мені цього просто замало.

- А що відбувається, коли людина не може переступити через власні принципи для задоволення ЗБ? - неочікувано навіть для себе, запитала я.

- Нема таких принципів, через які не можна переступити.

- А якщо на цьому побудовано її світогляд, спосіб самовизначення і ідентичність? Вони руйнуються, так?

Він, зрештою, зайняв належне місце з іншої сторони ліжка.

- Хей, он воно що! Так ти ж просто наклюкалася і верзеш, що попаді.

- І-гик. Не винуватая я. Треба було стримувати цей мій тваринний потяг.

- Ну, вибач. А мені та твоя свічка в око світить. Дай спокій старому.

Я згасила свічку пальцями. Було боляче. Ну а більше нічого не було. Тільки, засинаючи, я відчувала тепло його тіла і затишок, про який я мріяла, давно вже мріяла. І все. Вночі мені так нічого і не наснилося.

…ХІX…

Скільки часу минуло, скільки води витекло в піняві каналізаційних потоків, та я, як і тоді, продовжую дивуватися міцності чоловічої нервової системи. Чи, інакше кажучи, їх черствості, холоднокровності і байдужості. Спала я дуже погано і прокинулася з першими променями сонця. “Щось у лісі здохло” - зробила я висновок і аж тоді тільки, грішна, почала усвідомлювати, де це я прокинулася. Що робить суккуб зранку? Одягається і йде додому. Від великого до смішного - один крок, жорстоко, але факт. Тут мені ще довелося вирішувати проблему з визволенням власних кінцівок з якоїсь такої анатомічної плутанини, так що я встигла пожалкувати про пропущені мною лекції, де викладалася наука будови людського тіла. Гаелові, яко гостинному господареві, здблось би прокинутися, метнутися кабанчиком і влаштувати мені показовий варіант церемонії поєння дівчини кавою в ліжку за принципом “не миттьом, так катанням”. Так же ж ні. Коли я з шумом, скрипом і голосним матом вибиралася з ліжка, Гаел, чисто випадково, розплющив праве око.

- Ти куди?

- Чаю собі зроблю.

- Тільки будинок не спали, добре?

- Подивимося.

Я почалапала на кухню з чітко означеною посмішкою піромана. На жаль, по-справжньому великі задуми приречені на героїчну загибель у зародку, і цими жалюгідними залишками мостять дорогу на Єлисейські поля.

Так, ну чаю я заварила чотири літри. А шоб було. Потім ізжерла всі цукерки, які лишилися звідучора: буду товста і огидна, ворогам на зло, на радість мамі. Наступним етапом, я розвела у чаї півтори літри коньяку - я завжди знала, що головне призначення коктейлю - приємна несподіванка. Я подумувала було зробити на кухні фундаментальну перестановку, а то якось тут усе було до жаху банально: і сіль у сільничці, і посуд у шухляді, і сміття в смітнику. Підшукати б якесь оригінальне дизайнерське рішення… так тут, як тут, явився господар, застукавши мене за метанням ножичків у вікно.