Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 74
Марина Соколян
- Наклюкалася ти, дорогенька, сама винна.
- Звісно. Сама.
Я відвернулася до стінки і дала волю природнім емоціям.
- Нічого-нічого, - сказала Медді, - у вбиральню менше бігати будеш.
…ХХХ…
Якось ми з Бішопом плили паромом через Дрес.
Все владналося доволі добре: Міністра відкачали, нічого, навіть зарплату підняли. ЗБОНЧ тепер монополює в своє задоволення. Люк відправився в екзиль, зате абатство було зрівняне з ґрунтом. Я поновилася в Університеті, генерал Зозуля, мій хороший друг, пролобіював це питання у Президента-Настоятеля, пояснюючи мою відсутність виконанням секретного завдання. Залякав Президента вусмерть. Бішоп тепер не викладає, звичайно, засвітився. А Бета приходить до мене на каву і скаржиться на свого бойфренда, який не дозволяє їй проявляти ініціативу, аргументуючи свою позицію залізною логікою: “мовчи, жінко, твій день - восьме березня”.
Ми з Бішопом плили через Дрес, я вже, здається, казала. Тут до нас підійшов зловісний чолов’яга і мило поцікавився:
- Ви будете Лілле Аделін?
- Ну я, чого пристав, ось мій талончик.
Він залишився незворушним навіть при вигляді такого могутнього талісмана.
- Капітан просить вас до себе.
- Теодоре, контролюйте ситуацію, - попросила я.
Мене провели до капітана, що манірно тримався однією лівою за стерно. Від обернувся і щасливо заусміхався.
- Херрі!?
- Ну, тепер ти мене впізнала?
- Так, але… я ж вас не знала до Пургаторію.
- Правильно, ми познайомилися пізніше. Пардоне, сіль тю пле, мою старечу пам’ять. Як воно?
- Живемо. Та, помирати буду, неодмінно завітаю.
- Слухай, у тебе, здається, афера була з Асмодеєм?
- Щось таке.
- Марна, звичайно, справа. Ви на мості розійшлися?
- Ага.
- Ну, ясно. Але навряд чи він зміг дійти до кінця.
- Себто?
- На той берег Стіксу. Невідомо, що там таке - ніхто ж не повертається. З усіх демонів, яких я знав, тільки твоя мати дійшла на інший берег. А всі так, бояться. Він теж, повернеться.
- Моя мати… А яка вона хоч була?
- Така ж чарівна особа, як і ти. Невротичка.
Ми ще трохи потеревенили, та наближався берег, і нам довелося розпрощатися. Я повернулася до Бішопа, який вже починав нервувати.
- Де ти вешталася?
- Та так, вела світську бесіду з Хароном. Класний чудак.
- А він мав рацію. Всі бояться невідомого. Навіть ми.
Мене просто підкинуло.
- ЩО ВИ СКАЗАЛИ?
- Що? Та я нічого не говорив. То їй Харони всякі ввижаються, то тепер - слухові галюцинації.
Я замислилася. Ну, що ж. Чого хоче жінка, того хоче Бог.
- Теодоре, як ви думаєте, чи можемо ми додати ще один маленький пункт до нашої угоди?
