Читать «Зворотня сторона Демонології» онлайн - страница 40

- Вішати, - похмуро повідомила я, - а пов’язка придала би особливої пікантності моєму вечірньому туалету. Хоча, коли через кілька хвилин я почну хрипіти, матюкатися і агонізувати, всім навколишнім стане зрозуміло, що тутешня атмосфера непридатна для мене, і мене нарешті пожаліють і пом’януть добрим словом.

- Ну, не подобається, не їж. Хто ж тебе дихати примушує?

- Така погана звичка. Як привчили з народження, так і досі мучусь цією незбагненною, але фатальною залежністю.

- Ну припини, ну що таке! Я ж тебе не запросто так мучу.

- А? За винагороду? А хто замовляє? Платять пристойно?

- Аделін!

- Аделін? Лілле Аделін?

Це вже не був Гаелів голос. Крізь тютюновий морок мені нарешті вдалося розгледіти, що саме відбувалося у кімнаті. Там стояв стіл, вкритий зеленим сукном, за яким сиділи кілька розпашілих і червонопиких гравців, нервово затиснувши в спітнілих пальцях карти. З-за столу піднявся високий чоловік з лискучою лисиною, та привітними рисами обличчя, що робили його схожим чи то на урядовця високого польоту, чи то на “представника канадської фірми”. Так у нас тепер називають прихильників школи виживання за методом вчителя Вишибалло. Цей симпатичний тип обсмикнув на собі ідеально-чорний смокінг, в якому губилося світло, і доброзичливо усміхнувся.

- Н-да, друже мій, Гаеле. Тобі дісталася справжня заноза в заду. Маленька, сексуально незадоволена, озлоблена стервоза. Щиро вітаємо у нашому клубі, Лілле Аделін.

- Козел ти, очевидно, дідько лисий. Рада познайомитися, пане Люк.

- Ну й козел, - усміхнувся Люцифер, - любов зла.

- Дзуськи. Скотолозтво не в моєму смаку.

Всі присутні належно оцінили злобний натяк. Адже ж правовірна мораль саме так розглядає зносини з демонами, благо пригадалися Бішопові настанови. Запала насторожена мовчанка, в ході якої гравці нервово посміхалися і перетасовували зайві карти з кишень за халяви.

З обличчя пана Люка зникла посмішка а-ля Тедді-І Рузвельтович. Прикро вражений, він насупив брови а-ля Ніксон Невинний, а потім підняв очі горі а-ля Рейган Романтик, що все життя мріяв про зорі.

- Я бачу, дорогенька, ти ще не готова отримати членського квитка.

- Боюсь, я не в стані дозволити собі виплату внесків за відсутності постійного доходу.

Я мужньо витримала процес виготовлення віртуального решета з мого астрального тіла за допомогою напівавтоматичного погляду Люка, що випустив в мене цілу обойму, не кліпнувши затвором. Думала, зараз скаже щось на зразок: “Це місто занадто тісне для нас двох. Час покінчити з тобою, МакКензі, раз і назавжди!” На що я готова була відповісти: “Ти, шерифе на сніданок бобів об’ївся, то й пердиш, як стара скво шинкаря Джейка. Настав твій час понюхати дорожнього пилу!”

Та всі мої глибокі знання культури спілкування Давнього Заходу періоду занепаду пропали намарне того вечора. Люк і Гаел перезирнулися, і ця демонічна посмішка на обличчях обох свідчила про те, що вони досягли повної згоди. Ось воно, жіноче нещастя. Козли.

Я демон-стративно залишила приміщення. У великій залі світла різко поменшало, тюлька розповзлася по темних кутках. Все іще видихаючи отруту, я розгублено зупинилася.