Читать «Кодло» онлайн - страница 51
Марина Соколян
Занурившись у роздуми, я не відразу помітила пікантну сценку на підвіконні. На сходах було темно, тож розібрати всі деталі мені не вдалося. Двоє цілувалися. Ну що ж, з ким не трапляється… Але, чорт! Це ж Алекс і… і Вероніка!
Я пришвидшила ходу. Нічого собі! Ця дівиця нам всі вуха продзижчала своїми наріканнями: клятий Алекс те, чортів Алекс це! А тепер от чоломкається зі своїм бармаглотом на підвіконні! Цікавий вихід з ситуації… Полюби ворога свого. Ха! Не вірю!
До власної кімнати я зайшла все іще під враженням від побаченого.
– Тоні, вірити не можна нікому!
– Угу, - погодився він, дмухаючи на чай, - А що таке?
Я розповіла йому про сценку на сходах. Тоні замислився.
– Що ж, вона - молодець.
– В сенсі? - не зрозуміла я.
– Хороша гра.
– Гра? Ну гаразд, тобі видніше. Але навіщо?
– Може, вона хотіла викликати співчуття? Симпатію? Довіру? Не знаю, може, вона просто тренувалася.
– Тобто? - я ледве не вдавилась чаєм, - Ти хочеш сказати, можна так зухвало брехати - заради мистецтва?
– Можна, - серйозно відповів він.
– І ти… теж так робиш?
– Я? Звичайно.
Я ковтнула свій чай і щільно стулила повіки. Що ж, я нічим не краща за них. Якщо можна дурити людей заради заліку, то заради мистецтва - це навіть шляхетно. Це викликає повагу і захоплення.
А втім, байдуже. Завтра побачимо, як Вероніка буде викручуватись. Завтра… Мабуть, змінювався тиск - жахливо хотілось спати. Я похапцем допила чай і роздяглась. Тоні традиційно відвернувся. Цікаво, підтримував образ, чи й справді стидається? Шляк, так іще гірше. Зранку я думала, що мені бракує довіри. Тепер я зрозуміла, що мені бракує Тоні. Того, котрого я знала. Ні, навряд… навряд чи, знала. Але бракує так чи так.
***
Тоні Танвьє
Я хотів би подивитись зі сторони на себе, свій досвід. Рік в новому місці, серед чужих людей, повинен допомогти мені краще оцінити власну життєву позицію, своє призначення. А ще я хотів би спробувати себе в дещо іншому амплуа, ніж мене знають вдома. Мені потрібно постійно практикуватись, що було б дуже складно в звичному оточенні.
Дафна Кролєвська
Передусім, нових знайомств, цікавих людей. Мене завжди приваблювало спілкування з людьми інших культур - адже лише так, мені здається, можна вивільнитись від звичних стереотипів, стандартів власної культури, повніше зрозуміти світ. Сподіваюсь також на нові враження, навіть пригоди, бажано, звичайно, такі, що матимуть позитивний, дидактичний ефект.
***
Алан Арт обвів нас іронічним поглядом.
– Так що ви думаєте з приводу англійської монархії?
Запала змістовна тиша.
Мушу зізнатись, ми зовсім не були готові до цього запитання. Від пана Арта слід було чекати різних підступів, хоч би й феноменології духу натщесерце, але чого раптом англійська монархія? Крім того, нас займала зовсім інша проблема - Дафна вже хвилин на п’ятнадцять запізнювалась на пару… Невже проспала? Останнім часом таке траплялося все частіше, але щоб Дафна проміняла пару Алана Арта на безсумнівну, але короткоплинну втіху ранкового сну? Дуже на неї не схоже.
