Читать «Кодло» онлайн - страница 50

Е, так він все таки не повірив!

– Тоні, я знаю, все це виглядає дико. Але мусить же бути якесь логічне пояснення!

Він швидко повернувся до мене.

– А що ти тут бачиш логічного? Приладдя для тортур в шкільному підвалі?

– Відеокамери в душі? - підхопила я.

– Відеокамери?

Мені довелось швиденько розказати йому про версію, висловлену Дафною. Тоні уважно мене вислухав, а потім повільно усміхнувся.

– Дуже цікаво, - відсторонено виснував він, - А ти що думаєш з цього приводу?

– Е-е… я? - Може, сказати? Ні, справді, розказати про всю нашу безглузду гру і, можливо, здобути союзника? - Як на мене, це все ж таки змова…

– Ти впевнена?

– А як тут бути впевненим? До речі, пан Ольберт, схоже, не підтримує цього проекту. Він так і сказав Бамбузлу, коли той кликав його на зустріч з куратором.

– Он як.

– Думаю, варто поговорити з ним. І взагалі, мене дивує наша пасивність. Давно можна було б дістатись до Сент-Ендрюзу, дізнатись там…

– Пішки?

– Що, пішки? - не відразу зрозуміла я, - А, ну можна й пішки. Що тут, лише якихось тридцять кілометрів…

– Горами. Вночі. Дуже хороша ідея.

– Ну добре, а що ти пропонуєш? А може, в тебе є якась вірогідна версія?

– В мене… - він замислився, - Ні, поки що немає.

Цікаво… Я все ж таки не змогла сказати йому правду. А чи не значить це, що він теж - не зміг?

– Знаєш що? - Він насилу перервав свої епічні роздуми, - Чому б нам не повернутись додому? Все таки тепліше. Зробимо чаю…

– Тоні, ти - фатальний чоловік! - вражено мовила я, - Можеш спокусити жінку двома словами!

– Правда? Ніколи не помічав. Може, моя проблема в тому, що жінки про це не знають?

Ні, він все таки хороший хлопець. Хоч і єзуїт.

Власне тому я й довірила Тоні заварювання чаю. Дивно, звідки раптом така довірливість у атмосфері всезагальної підозрілості? Насправді ж, я ще планувала зазирнути до Дафни аби обговорити нашу завтрашню стратегію - на ранок ми повинні були звітувати перед нашим куратором, паном Артом, про здійснену роботу з втілення легенди. Чим його потішити? Останнім часом, чесно кажучи, хизуватись особливо не було чим, якщо не рахувати окремі напади параної та галюцинацій. Втім, це не наша заслуга. Ну, не лише наша.

Двері мені відчинила Герда, сусідка Дафна, одногрупниця Тоні. Це була цікава дівчина - цікава тим, що я так і не вирішила, як саме слід до неї ставитись. Вона була маленька, миршавенька і носила волосся мишачим хвостиком, але в той же час вона була дуже енергійна і життєрадісна, постійно всміхалась і розказувала якісь сумнівні жарти. В мене вона викликала стійкі асоціації з ручним пацючком.

– А Дафна вже спить! - радісно повідомила вона, - Прийшла з побачення - ну, ти знаєш - стомилась, певно, і спить тепер, як немовля.

– З поба…? А, зрозуміло, вибач.

Звісно, Дафна вже не вперше повідомляє сусідці про своє бурхливе інтимне життя. Дуже зручно для конспірації. Але, з іншої сторони, створюється враження, що Дафна тільки те й робить, що ходить на гм… вечорниці. Навіщо їй це? І чого це вона вже спить? Адже лише одинадцята!

Отже, завтра доведеться імпровізувати. Що ж, нам не вперше…