Читать «Кодло» онлайн - страница 49

***

З конспектів Ірми Коник, акторська майстерність:

Напрями розвитку акторської майстерності:

– інструментарій (тіло, голос);

– особисті якості (уява, увага, відчуття правди);

– направленість дії (соціальність).

Базові вправи для інструментарію: передати переживання персонажа за допомогою окремих елементів інструментарію (e.g. очі, губи, руки), потім, за допомогою кількох елементів відразу. Напр.: звинувачений у вбивстві чекає на вирок; закоханий спостерігає за об’єктом кохання; фінансист, який дізнається, що збанкрутував.

Розвиток уяви: намагатись відчути емоції щодо уявної ситуації чи об’єкту. Напр.: страх від вигляду дула пістолета, радість від подарунку, прикрість від втрати гаманця, нудоту від вигляду розчленованого тіла і т.д.

Розвиток соціальної спрямованості: примушувати себе до незвичного вам спілкування. Напр.: познайомитись з випадковим перехожим; переконати неприємну вам особу в тому, що вона вам дуже імпонує; імітувати незвичні вам ставлення - зацікавленість, презирство, скептичність та ін.

***

Ввечері я довго блукала "панорамою". Так ми назвали мощену доріжку, яка бігла навколо Школи, відкриваючи тому, кому заманеться пройтись нею, негостинний скелястий краєвид. Спершу ми досить часто влаштовували собі променад навколо Школи, милувалися мальовничим узбережжям та барвистими світанками. Але невдовзі вся ця краса вже сиділа в нас в печінках, та й ніяких світанків більше не передбачалося з причини відсутності світила на робочому місці. Тобто, звичайно, сонце, мабуть, все ж таки десь сходило, але ось уже місяць воно не бажало ділитись з нами цим інтимним переживанням.

Що ж мене потягло на "панораму", на холод і пронизливий вітер, та іще й ввечері? Те ранкове усвідомлення відторгнення, відокремленості… Воно не бажало йти, і я ніяк не могла відновити душевний комфорт. Тож мені хотілось поблукати на самотині і подумати про вічне. А ще більше хотілось, щоб хтось вийшов до мене, насварив за неналежне ставлення до власного здоров’я і змусив повернутись додому.

– Ірма?

Хтось йшов мені назустріч. Невже мрії збуваються?

– Ти що тут робиш о такій порі?

– Я? На тебе чекаю.

Тоні якусь мить збентежено мене розглядав.

– Правда? І давно?

– Та вже давненько. Бачиш, геть замерзла.

– Ну вибач, я…

– Тю, дурний. Я жартую. Звідки було мені знати, що тобі теж заманеться вийти на шпацир?

– Ну, існує ціла низка способів дізнатись про це. Якщо дуже треба.

Все було не так, зовсім не так як слід!

– Тоні, що це з тобою? Підхопив параною в Лори? Так, раптом що, в мене є непогані транквілізатори. Спеціально в Сент-Ендрюзі прикупила…

Тоні мовчав. Місячні промені з боєм пробивалися крізь кудлаті хмари, гарно відсвічуючи на його темних кучерях; він дивився кудись вдалечінь, зовсім, здається, мене не слухаючи.

– Я більше нічого не розумію, - нарешті тихо промовив він, - Чия збочена уява створила отих Лордів? Кому це взагалі потрібно?