Читать «Кодло» онлайн - страница 23

– Та чого ж, віримо, - мовив Еван, стримуючи сміх, - А ви, дівчата, чого не їсте? Чули? Треба насолоджуватись життям, поки нас самих не спожили місцеві гурмани! Тебе, Ангела, мабуть, закоптять і під пивце… А от з Ханни добра печеня вийде.

Ми всі радісно зареготали. Влад кисло усміхався. В мене, принаймні, відновився апетит. І тут…

– Егм, Ірма, - тихо промовила Ангела, з жахом дивлячись на мене, - що це в тебе?

– Де? - не зрозуміла я.

– А он, на виделці…

Я опустила погляд і побачила, що на виделку в мене наколоте ніщо інше, як людське вухо! Нічого собі рагу!

Тут, звісно, почалося… Я з вереском кинула виделку з вухом на стіл, дівчата відстрибнули і заголосили, мов недорізані, нещасна Ангела просто зомліла. Хлопці стояли з кам’яними лицями, а Боян щільно притис руку до рота - йому, схоже, було погано.

І тут з- за сусіднього столу, де сиділи бамбузлівці, почувся несамовитий регіт. Люди дико втішалися, схлипуючи і ляскаючи долонями. Всі решта студентів почали сповзатися до епіцентру подій. Ну звісно, тут в нас так весело!

– Гляньте-гляньте, як наші благородні змовники застрибали! - показуючи на нас пальцем, крізь сміх сказав потвора Алекс, - І всього-то через одне маленьке симпатичне вушко!

– Ах ти ж паскуда! - гукнув Еван, перестрибуючи через стіл з явною метою терміново знищити бармаглота, - Ти в мене зараз власні вуха гризти будеш!

Алекс занервував. Еван був заледве не вдвічі більший за нього і мав, схоже, дуже серйозні наміри.

– Ану припинити бойовисько! - гримнув хтось за спиною, - Так, ви двоє, до мого кабінету! Зараз!

Це був декан Фелоні. Розлючений декан Фелоні. Еван і Алекс змушені були відкласти з’ясування стосунків перед лицем більш нагальної небезпеки. Роззирнувшись в пошуках моральної підтримки від колег, хлопці приречено рушили за деканом. Народ захвилювався, а колеги Алекса втратили весь свій запал. Представники інших груп, які так і не зрозуміли, що сталося, чіплялися із запитаннями до очевидців.

– Ой, що ж це буде? - схвильовано мовила Дафна.

– Не знаю. Сподіваюсь, цьому недоумку Алексу дадуть копняка під зад, - я була ДУЖЕ зла - руки в мене ще й досі трусилися.

Ангела почала поволі приходити до тями.

– Що то було? - спроквола поцікавилась вона.

– Бамбузлівські жарти, даю руку на відсіч! - проказав Боян.

– Не треба - руку, - з відразою сказала Дафна, - і інших частин тіла не треба.

– А ти, Влад, що скажеш? - погрозливо проказав Едгар, - Це ж ти нас ощасливив інформацією про їхній задум! Чи раптом не за проханням твого друга Алекса?

– Який він мені друг, цей недолюдок?! - образився Влад, - Я справді чув, як вони говорили - мій сусід Джані і Алекс. Думав, це нам у пригоді стане…

– Ну і от, бачиш, допомогло… - розпачливо мовив Боян, - Але як вони нас зробили! Це ж треба! От би їм щось таке влаштувати! Так щоб їм ці жарти боком повилазили!

– Хіба що засмажити того недолюдка, - злісно проказала я, - Найкращою помстою цим гадам було б змусити їх повірити у власну ідіотську вигадку!

– Е-ем, Ірма?! - повернувся до мене Едгар, - Ти це серйозно?

– Смертельно серйозно, - криво усміхнулась я, - А що ти пропонуєш?