Читать «Кодло» онлайн - страница 22

А от Рене Бамбузл, наш спец з містифікації особливої симпатії в мене не викликав. Дарма, що веселий і безпосередній, цей дядько змушував думати про пурген, підсипаний в чай, голки в кріслі і чорнило в сумці. Це був такий суб’єкт, якого ввічливі британці назвали б "practical joker". В нас це зазвичай означують інакше (не так ввічливо).

Втім, іноді він розказував про досить цікаві речі зі свого досвіду. Може пам’ятаєте - в 1995 році на світових екранах вийшов документальний фільм з неапетитною автопсією інопланетного гуманоїда, знятою в п’ятдесятих роках в американській секретній військовій лабораторії. Виявилося, що цей унікальний фільм був скомпільований бамбузлівським аспірантом за допомогою кіношного муляжу і пари нетверезих друзів-медиків. І, хоча пан Бамбузл був дуже незадоволений якістю зйомки, його аспірант Рой Сантіллі заробив на цьому проекті шалені гроші. Мораль, яку вивів для нас професор - містифікація приживеться лише на ґрунті бажання і готовності народних мас повірити. Але, якщо такий ґрунт є, достатньо просто підштовхнути фантазію, а далі - все саме складеться докупи, навіть без дорогих спецефектів.

Так чи інак, але вдосталь надивившись, як неелегантні патологоанатоми з плівки Сантіллі шматують тіло прибульця, бодай навіть муляж, я почувала себе трохи некомфортно. Я ж навіть колись збиралась іти в медичний, а зупинила мене кривава оповідь старших колег про регулярні походи до моргу. Ну не люблю я цього. Ну верне мене від трупів, що ж поробиш? Втім, схоже, моє ставлення до цього питання поділяли й інші дівчата з нашої групи. Принаймні, коли ми сіли до вечері, вираз обличчя у нас був схожим.

– Щось не хочеться мені їсти… - пробурмотіла Ангела, відставляючи тарілку з м’ясним рагу.

– А що це таке за м’ясо, взагалі? - поцікавилась Дафна, колупаючи рагу вилкою, - На свинину не схоже, на телятину теж… Не збагну.

– Ну дякую, - скривилась Ангела.

– Колеги! В мене є новина! - життєрадісно мовив Влад, який чомусь вирішив до нас приєднатись. Дивно, то взагалі не говорить, то тепер-от весь такий привітний зробився…

– Н-ну? Що в тебе? - не надто дружньо мовила я. Справді, їсти мені хотілося страшно, але якось після цього кіносеансу шмат до рота не ліз. Тож, відповідно, настрій був не найкращий.

– Я з’ясував, яку інтригу готує група Бамбузла!

– Тс-с… - прошипів Еван, роззираючись, - А що, справді?

– Ага. В мене сусід звідти, я чув, як він з одногрупником перемовлявся.

– А ти стояв за дверима? - посміхнувся Боян.

– Незручно було переривати…

– А, ти ж в нас професіонал! - розсміявся Едгар, - Ну, то що в них, кажи!

– За їхньою легендою, тут, в Школі, у відриві від цивілізації, збираються канібали, і…

– І що? - змовницьки прошепотів Еван, - Вони нас їсти збираються?

– Ага, - так само тихо мовив Влад, - Це будуть ритуальні вбивства. Один за одним…

– Ну точно! - заусміхався Боян, - А поки що підкормлюють, аби м’ясце-сальце наростало!

– Що, не вірите? - образився Влад.