Читать «Корпорація ідіотів» онлайн - страница 5

У буфеті завжди натовп. Тут можна зустріти кого завгодно. І звісно, великих політиків, щоправда, з-поміж тих, котрі бідніші, а через це — менш впливові. Журналістів, ну, цим аби пожерти десь на дурняк, а зважаючи на тутешні ціни, наш буфет є знахідкою для людей, не розбещених тугими гаманцями. Крім того, тут завжди можна намацати якусь корисну людинку. О, інформація, богиня сучасних міжлюдських взаємин. На тебе моляться, тобі приносять жертви, ти стала справжньою релігією свідомих та несвідомих мас, ти всім потрібна в дедалі більшій кількості, і тебе необмежено використовують, утім, як усіх богів.

Інша публіка, що харчується курячими котлетами, хлібними шніцелями, гречаниками, картопляниками, оладками та ковбасами, привезеними зі спеціального комбінату (мабуть, на тому комбінаті дехто ще має совість або страх, тому не перевантажує ковбаси паперовими сумішами), надувається компотом та грибною юшкою за ціною, меншою за вартість буханки хліба, складається з помічників та спеціалістів будь-яких рівнів. Прошарок державних службовців. Хто в потертому одязі, хто вдягнутий, наче англійський денді, у всіх різні доходи, різні родини, різне минуле, але одна спільна мета: хапнути стільки, скільки можливо хапнути, і залишити свій слід в історії. Всі вони думають, що вони Причетні. Причетні до таємниці ухвалення державних рішень. Причетні до тих, кого матінка Історія знатиме хоч не на ім’я та по батькові, але за прізвищем. Будь-який пролетарій у цих стінах переконаний, що він належить до когорти Причетних, що надає йому більшої впевненості й натхненності у власному хамстві. А ще тут варять непогану каву, яка нічим не смердить, а також ніколи не розводять водою з-під крана спиртні напої та сік. Це й робить це місце надзвичайно приємним та неподібним на інші.

Я беру собі салатик «Козацький», а також дві бризолі. Цим гарним словом «бризоль», схожим на назву танцю, названо курячу котлету, начинену грибами. Смачно. Я помічаю кілька знайомих облич, але всі вони не викликають бажання приєднатися до трапез їхніх господарів. Натомість я спостерігаю за секретаркам, помічницями, керівницями, спеціалістками, дивлюся на їхні роти. Навіщо? О, коли я сюди потрапив, мій співробітник Ігор навчив мене ворожити на жіночих ротах. Це буває досить смішно. Ворожіння таке: яких розмірів рот у секретарки, таких розмірів член у її керівника. Зловтішаєшся, коли бачиш вузенький ротик, тендітні жіночі вуста, тобто у М. М., І. П. та навіть у В. В. — це такого розміру, що зайвий раз зі штанів не витягуватимеш. Брутально, кажете? Які ж ви чисті люди. Агнці божі. О, як казала Чорна Королева з казки про Алісу: «Бачила я такий бруд, порівняно з яким усе це — дитячий віршик про мамцю».

«Привіт, — каже хтось із того боку капронової скатертини. — Сидимо, жеремо, шкірою вбитого ще в минулому столітті лінолеуму поліруємо свій ледачий зад?» — продовжує це неввічливе створіння. Хоча, якщо воно привіталося, то не таке вже й безнадійне. «Давно не бачилися», — подумки відповідаю я. Подумки саме тому, що ніхто цього створіння не бачить. Воно — плід моєї уяви, але дуже активний плід, що розмовляє і виникає, коли йому заманеться. Діти вигадують собі чарівних друзів, коли вони самотні. Дорослі вигадують собі таких от співрозмовників, коли совість відмовляється з ними говорити. Коли власна совість забирається геть або оголошує бойкот. А балакати людям необхідно. «Забагато філософії, це не те, що тобі потрібно», — каже воно. Воно вміє читати мої думки чи навіть само складає мої думки, а потім критикує? «Чого тобі?», — нарешті відгукуюся я, витягуючи себе з дружніх обіймів власних думок та спогадів.