Читать «Корпорація ідіотів» онлайн - страница 3

Може, сьогоднішнє ксероксове ворожіння нарешті дало мені єдиний так довго очікуваний шанс? От як зайде, чи подзвонить, чи направить когось із дорученням-перевіркою «Васятко» (це мій керівник, Василь Васильович Гончаренко), у цілому офісі нікого немає, лише один я — невгамовна бджола — на місці. Сиджу і строчу папірці на благо рідної Батьківщини або окремих своїх співвітчизників. Тільки крильця шурхотять. Я і мій комп’ютер у пристрасному ритмі мчимо, щоб дарувати країні щасливе майбутнє. Подобається? Але — дзуськи, щось мені підказує, що в моєму випадку може трапитися тільки навпаки. От запізнюсь я, скажімо, хвилини на три, аж тут раз — і Васятко. Всі в офісі працюють як бджоли, а мене якраз і нема. Таке вже було? Здається, разів із десять, точно.

«Стасику, папери готові?» — це голос нашої каргусі — Варвари Великомучениці. Чому я мушу робити її папери? Адже я ж теж керівник, хай із меншою собівартістю, але ж керівник? А якщо відверто, сам на сам, — чому ти, Стасе, займаєшся розмножуванням цих паперів? Та тому, що твоя секретарка — рідкісне стерво. Але сумно не це, сумно те, що ти ніколи не зможеш її здихатися. Відомо, що правда завжди на боці керівника, але трапляється й таке, що правда може бути на боці секретарки, якщо вона рідна небога найвищого керівника. «Стасе?» Мені здається, що таким голосом має розмовляти заіржавіла скріпка, котра стискає і в такий спосіб береже від розпаду старі архівні матеріали. От знайшов ти матеріали, струсив пилюку, руки тремтять, бо цікаво, що можна віднайти в цій давнині, аж тут заіржавіла скріпка: «Чого мацаєш раритет, сволото навіжена. Руки хоч помив, мацапуро?» — Варварчиним голосом. Вона що, не знає, що я обраний? Не відчуває, старе опудало, що завтра вона миттєво згадає, як мене по батькові? Завтра, все це станеться завтра, бо завтра я нарешті отримаю ВСЕ! Я — Станіслав Владиславович назавжди, а от вона буде «Варкою» в ліпшому разі, а може, я її взагалі звільню? Навіщо мені це старе ганчір’я? Старому ганчір’ю не місце на моєму мармуровому ґанку. «Стасе?» Це стерво є лівою рукою нашого Васятка. А лівою рукою вона є тільки тому, що наразі не відхапала праву. Права рука також має ім’я, до того ж досить гармонійне — Валерій Леонідович. (Ви знаєте про таку собі штуку, як гармонія імені?