Читать «В катакомбах» онлайн - страница 4

Н е о ф і т-р а б (з ледве скритою насмішкою)

Либонь, що так!

С т а р и й диякон

Ти, може, часом голодуєш, брате, - здебільшого погани зле годують своїх рабів, - то ти приходь до нас щотижня на агапи у неділю (се в нас такі обіди для убогих), там матимеш поживну добру страву для тіла і для духа. Бо часами, як покінчиться вже трапеза вбогих, приходять і єпископ та найстарші Христової зажити крові й тіла, подати нам науку благочестя, умити ноги браттям. Ти приходь на дворище до мене. Я олійник,

Агатофілом звуся, коло Термів моя оселя. Всяк тобі покаже, де мешкає "отой дивак-багач, що любить годувати всю голоту". Се так про мене гомонять погани.

Н е о ф і т-р а б (нічого не відповідає дияконові і стоїть який час мовчки, вхопившись за голову)

До чого я дожився! Лихо тяжке!

Жебрущим дідом замолоду став!..

Кого мені клясти? Чи свого батька, що за довги продав мене в неволю?

Чи ті довги, чи того багача, купця на людські душі? Чи той день, той час, коли на світ я народився?

Є п и с к о п

Нещасний, схаменися! Заспокойся!

Жени від себе геть лихого духа гордині й розпачу! Смертельний гріх оці твої прокльони, ще й в годину, коли тобі брати братерську поміч так гойно призволяють.

Н е о ф і т-р а б

Ой, та поміч!

Вона мені вразила серце вкрай… Та глянь же ти на сю змарнілу жінку,

(вказує на Анціллодею) вона ж як тінь. А в мене ж молода здоров'ям повна жінка; тільки син мій, як сирота, за покормом бідує, - чужій дитині долю заїдати або вмирати мусить, поки мати вином і втіхою панів частує.

І я ще маю жебрати одежі отій своїй з біди гулящій жінці, - з рабів рабині шмаття назбираю, бо ніколи рукам здоровим прясти, - немає часу, бо що день, то свято.

Ти кажеш, гріх клясти й розпачувати, а се ж не гріх, - голодних об'їдати і голих обдирати? І кого ж?

Своїх братів, працівників, рабів…

Д и я к о н

У нас дають і вбогі, і заможні.

Н е о ф і т-р а б

А, я забув, що можу взяти мила у брата-крамаря зовсім задурно, щоб трохи обхаючить рабські злидні, аби не так уже кололи очі у Царстві Божому братам багатим, а то ще прийде часом брат убогий на ту агапу раз на тиждень їсти та розпростре свої брудні верети на лаві поруч білої туніки і вишитої тоги.

(До патриція.)

Ти подякуй свому товаришу за теє мило, бо може прийдеться умити ноги мені для християнського братання, то все ж таки вони чистіші будуть, як я їх дома трошки милом змию, пожалую ручок патриціанських.

Патрицій спалахує, але стримується і тільки поглядає на єпископа

Є п и с к о п (ще тихим, здержаним голосом, але вже суворо)

Який злий дух тобі обмарив серце?

За віщо ти своїх братів картаєш їдкими та вразливими словами?

Що ми тобі вчинили, що ти маєш супроти нас?

Н е о ф і т-р а б

Я маю жаль до вас, великий жаль. Я досі був рабом, невільником, запроданим в неволю, забраним силоміць, а ви тепера ще й жебраком мене зробити хтіли, щоб я по волі руку простягав по хліб ласкавий. Ви мені хотіли поверх ярма гіркого - ще й солодке, поверх важкого - легке наложити,

і хочете, щоб я ще вам повірив, немов мені від того стане легше.