Читать «В катакомбах» онлайн - страница 8
Леся Українка
Хто зміряв шлях, обставлений хрестами, що ми, раби, одвіку перейшли?
Хто зважив кров, що досі ще не впала на голову катів, а все тяжить на дітях тих замучених героїв?
По тій крові, немов по багряниці, простеленій для кесарських тріумфів, пройшла богів фаланга незчисленна з землі на небо. Доки буде слатись під ноги їм, тиранам безтілесним, богам безкровним, неживим примарам живої крові дорога порфіра?
Своєї крові я не дам ні краплі за кров Христову. Якщо тільки правда що він є Бог, нехай хоч раз проллеється даремне Божа кров і за людей.
Мені дарма, чи Бог один на небі, чи три, чи триста, хоч і міріади.
За жодного не хочу помирать: ні за царя в незнаному Едемі, ні за тиранів на горі Олімпі, нікому з них не буду я рабом, доволі з мене рабства на сім світі!
Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвітив не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято,
і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам погибель.
Я вслід його піду. Коли загину, то не за нього - він не хоче жертви, - але за те, за що і він страждав.
Нехай нікого хрест мій не лякає, бо як почую я в своєму серці святий вогонь і хоч на час, на мить здолаю жити не рабом злиденним, а вільним, непідвладним, богорівним, то я щасливим і на смерть піду,
і без докору на хресті сконаю
Анціллодея раптом заходиться невтримливим риданням.
Н е о ф і т-р а б (лагідно)
Чого ти, сестро? Що тебе вразило?
Чи я тебе образив прикрим словом?
Повір мені, я не хотів того.
А н ц і л л о д е я
Ні, брате… не образив… тільки… шкода… Та жаль мені тебе… загинеш, певне…
Є п и с к о п
Не плач. Лукавий раб - не вартий сліз.
Він поклонився духом Прометею, а той єсть сатана, одвічний змій, що спокусив на гріх і непокірність.
Нема сьому рабові ні рятунку, ні прощі. Він занапастив себе.
Покиньмо нечестивця, одсахнімось, ходім од зла і сотворімо благо.
Н е о ф і т-р а б
А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас!
Вся громада рушає з свічками в руках. Єпископ попереду. Неофіт-раб іде сам окремо другим переходом в інший бік.
[4/Х 1905
