Читать «Відважні» онлайн - страница 105

Олексій оглянувся. Від сусіднього, вже майже закінченого дота до них простувала невелика група німецьких офіцерів.

Попереду ступав високий худорлявий полковник з пихатим, злим обличчям. Слухаючи начальника будівництва Шварцкопфа, коротенького кремезного чоловіка, він кидав на нього незадоволені погляди. Високого полковника Олексій знав добре — це був начальник гестапо Курт Мейєр. Кілька разів приїжджав він до них у табір, і завжди після цього порядки ставали ще суворішими.

— Сюди йде! — почув Олексій стривожений голос Єременка.

Юренєв стояв на високій купі землі, спершись на лопату. Мимоволі глянувши на нього, Олексій був вражений якоюсь особливою напруженістю, що спотворила його обличчя.

Юренєв дивився на Мейєра пильно, але без страху, немовби чекаючи чогось дуже важливого для себе.

Мейєр підійшов, мовчки кивнув усім, заглянув у яму, подивився на сусідні доти, наче перевіряв, чи вірно вони розміщені, а потім повернувся, щоб іти далі. Ні, Олексій не міг помилитися, він ясно бачив, як Мейєр перезирнувся коротко, але значуще з Юренєвим. Іншим часом він не надав би цьому ніякого значення, але тепер кожна дрібниця набирала значення доказу. Чому Юренєв, глянувши на Мейєра, злегка повів бровою? В нього такої звички не було. Чому Мейєр з усіх вибрав тільки його одного, щоб глянути якось особливо уважно?.. Тепер залишалося останнє: кого пошлють з бачком на кухню. Олексій з нетерпінням чекав обіднього часу. Якщо Юренєва, тоді весь ланцюг дістає останню ланку. Інших доказів уже не треба.

Коли, нарешті, прозвучав гонг, — три удари залізним молотком по великій снарядній гільзі, — сталося те, чого Олексій найменше сподівався: з бачком на кухню послали його самого. А Михайло Юренєв насмішкувато крикнув йому навздогін, щоб швидше повертався і не смів їсти по дорозі м'ясо, якщо воно буде в юшці.

І Олексій пішов… А коли він повернувся, в нього було таке щасливе обличчя, що всі мимоволі здивувалися. Невже він умудрився одержати подвійну порцію, обдуривши куховара? Це була мрія, якої нікому не щастило здійснити.

Тільки-но Олексій поставив бачок на землю, Юренєв швидко зняв кришку і заглянув у нього. Він був розчарований — юшки виявилося менше, ніж завжди, і навіть не пахло м'ясом.

— Чого радієш? — сердито зиркнув він на Олексія.

Але той вже знову дивився стримано і суворо.

Як все-таки добре, що за юшкою сьогодні послали саме його! Можливо, й не було б тієї важливої зустрічі, яка багато чого змінила.

Розділ двадцять п'ятий

НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ

Знову бредуть хлопці безлюдною дорогою. Правду кажучи, у Миколки трохи поболює плече і досі ломить зап'ястя рук від тих ременів, якими їх скручували поліцаї. І все-таки, як хороше жити, відчуваючи себе вільним і здоровим! Миколка стільки пережив за цю добу, що здається, з учорашнього дня минув цілий рік. І цей «вайло» — він кинув теплий погляд на Вітю — справжній товариш. Не злякався, не покинув у біді, не втік…

Ну що ж! Як то кажуть, за позику — віддяка. Буде нагода, Вітя побачить, що й він, Миколка, знає ціну справжньої дружби. Подумати тільки, завжди хникав, тіні своєї боявся, а залишився самотній — і звідки все взялося! Десять кілометрів біг незнайомими дорогами, а до Геннадія Андрійовича дістався!