Читать «Відважні» онлайн - страница 104
Александр Исаевич Воинов
Так, треба насамперед перевірити Юренєва. Перевірити таким чином, щоб він хоч на мить показав своє справжнє обличчя.
Під час невеликої перерви, коли, відклавши лопати і ломи, полонені присіли на траву відпочити, Олексій підійшов до Юренєва і попросив тютюнцю.
Юренєв охоче поділився. У нього знайшовся навіть клаптик старої газети. За хвилину голубий димок від цигарки стелився над темною осінньою травою.
— Я вирішив…
— Що вирішив? — скосив на Олексія очі Юренєв.
— Розумієш, у мене дещо змінилися обставини, — мовив Олексій. — Я не можу… Словом, я мушу залишитися. Я не можу тікати з вами…
Він побачив, як здригнулися губи в Михайла.
— Злякався? — зло посміхнувся Юренєв.
— Ні, це справа не для мене. Я не маю права ризикувати. У мене ж малий син.
Михайло оглянувся, чи не підслухують їх конвойні.
— Це зрада, — тихо сказав він.
— Чому? — заперечив Олексій. — Кожен вільний діяти, як він хоче.
— Але ж за тобою йдуть люди! Що станеться з ними, подумав? Спочатку всіх умовляв, а тепер у кущі!.. Ні, так не вийде!..
Це було сказано так рішуче, з такою переконаністю в тому, що всякий відступ тепер не просто малодушність, а вже зрада, і такий жорстокий блиск був у темних очах, які дивилися не моргаючи, наче хотіли пронизати його, що Олексій мимоволі піддався, відчув себе винуватим. Ні, ні! Такі очі не можуть брехати!
— Ну, добре, — сказав він ніяково. — Я ще подумаю.
Коли б він тільки знав, що пережив за ці хвилини Юренєв! З такими муками зведена ним споруда раптом розсипалася. Адже найголовнішим в його планах було схопити Олексія Охотникова з його кресленням. Він давно простежив, де той ховає свій папір, і з поведінки Олексія зрозумів, що криється за цими, здавалося б, невинними лініями і рисочками. Він намітив уже навіть день втечі. Їх незабаром переганятимуть на сусідню ділянку, в село Кузнецовку. Для конвою партії полонених звичайно призначали двох-трьох солдатів. Адже виснаженим беззбройним людям тікати нікуди. При обговоренні плану дій Юренєв запропонував напасти в полі на конвойних, убити їх, забрати зброю і, розсипавшись на невеликі групи, по троє-четверо, самостійно пробиратися до фронту.
Звичайно, конвойні були б попереджені заздалегідь — вони почнуть стріляти. Тут же з-за горбів вискочить підмога. А подальше цікавило Юренєва лише з погляду його стосунків з Мейєром.
Саме цей непідробний страх і допоміг Юренєву ще раз ошукати Олексія.
Охотников відійшов і присів осторонь, зовсім спантеличений. Бракувало ще, щоб Юренєв став тепер ганьбити його ім'я. Тільки раз втратиш довір'я товаришів, і опинишся в цілковитій самотності, всі тебе зневажатимуть, до останньої години життя носитимеш тавро боягуза і негідника.
Раптом здалеку пролунав пронизливий голос поліцая:
— Встати!..
Це означало, що ділянку обходить якесь начальство і ув'язнені повинні його вітати.