Читать «Остання збірка» онлайн - страница 148

Установлено: тубільці (чи тварини) позбавлені внутрішніх органів, систем розмноження і травлення. Існує не менше трьох десятків різних видів, не рахуючи птахів, і щодня з'являються нові.

Те саме стосується й рослин.

Установлено: планета дивовижно стерильна й сама себе підтримує у цьому стані.

Установлено: у тубільців є мова, але вони явно неспроможні кого-небудь її навчити. І самі нездатні навчитися чужій мові.

Установлено: довкола ніде немає дрібних уламків або каменів.

Установлено: існує гігантська сталева колона висотою не менше кілометра, точніше можна буде визначити після проявлення нових знімків. Ніяких слідів машинної цивілізації не виявлено, однак ця колона явно продукт цивілізації. Отже, її хтось виготовив і поставив тут.

— Якщо скласти всі ці факти разом, що виходить? — запитав Кілпепер.

— У мене є теорія, — сказав Морисон. — Красива теорія. Хочете послухати?

Усі погодилися, промовчав лише один Еремік, який усе ще не оговтався від своєї неспроможності розшифрувати мову тубільців.

— Наскільки я розумію, цю планету хтось створив штучно. Так має бути. Жодна раса не може виникнути без бактерій. Цю планету створили представники надцивілізації. Вони ж і поставили тут сталеву колону. Вони створили планету для цих тварин.

— Навіщо? — запитав Кілпепер.

— У цьому й уся краса моєї теорії, — мрійливо сказав Морисон. — Чистий альтруїзм. Погляньте на тубільців. Веселі, щасливі, не знають ніякого насильства, вільні від будь-яких шкідливих звичок. Хіба вони не заслуговують на окремий світ? Світ, де їм можна веселитися й розважатися і де завжди літо?

— І правда, дуже гарно, — сказав Кілпепер, стримуючи усмішку. — Але...

— Тутешні мешканці це — нагадування, — вів далі Морисон. — Нагадування усім, хто потрапляє на цю планету, про те, що розумні істоти можуть жити в мирі й злагоді.

— Ваша теорія має одну ваду, — заперечив Симонс. — Ці тварини не могли розвинутися природним шляхом. Ви бачили рентгенівські знімки.

— Це так, — мрійник-Морисон вступив у коротку боротьбу з біологом-Морисоном і зазнав поразки. — Може, вони роботи.

— Мені й самому так здається, — сказав Симонс. — Наскільки я розумію, та сама раса, яка збудувала сталеву колону, створила й цих тварин. Це їхні слуги, раби. Схоже, вони думають, що ми — їхні господарі.

— А куди поділися справжні господарі? — запитав Морисон.

— Звідки я знаю? — сказав Симонс.

— І де ці господарі живуть? — запитав Кілпепер. — Ми не знайшли нічого схожого на житло.

— Їхня цивілізація настільки розвинена, що вони не потребують машин і будинків. Вони живуть у безпосередньому єднанні з природою.

— Тоді навіщо їм слуги? — безжалісно запитав Морисон. — І навіщо вони побудували цю колону?

Надвечір були готові нові знімки сталевої колони, і вчені жадібно взялися їх досліджувати. Висота колони виявилася близько кілометра, її вершина ховалася у щільних хмарах. Нагорі, під прямим кутом до колони була змонтована поперечина, яка виступала в обидва боки на тридцять метрів.

— Схоже на спостережний пункт, — сказав Симонс.