Читать «Остання збірка» онлайн - страница 147

— То й що, — сказав Кілпепер. Він не зовсім оцінив зміст цього повідомлення. Його все ще тривожила сталева колона. — І що це може означати?

— Добре, що ви запитали, — сказав Морисон. — Так, дуже добре, що ви про це запитали. А означає це, що такої планети просто не існує.

— Облиште.

— Я серйозно. Без мікроорганізмів ніяке життя неможливе. Тут відсутня найважливіша ланка життєвого циклу.

— На жаль, вона існує, — Кілпепер м'яко повів рукою довкола. — Інші теорії у вас є?

— Так, але спершу я маю переглянути усі зразки. Хоча дещо я вам можу сказати вже зараз. А ви спробуйте самі знайти цьому пояснення.

— Слухаю.

— Я не знайшов на цій планеті жодного камінчика. Взагалі-то, це не моя спеціалізація, та, оскільки кожен із нас, учасників, певною мірою майстер на всі руки... Принаймні я дещо розумію в геології. Отож я ніде не бачив жодного дрібного камінчика або уламка. Найменший, за моїми розрахунками, важить близько семи тонн.

— Що ж це означає?

— О! Вам теж стало цікаво? — Морисон посміхнувся. -Прошу вибачити. Я маю встигнути до вечері завершити вивчення зразків.

Надвечір були проявлені рентгенівські знімки усіх тварин. Капітана чекало ще одне дивне відкриття. Від Морисона він уже чув, що планета, на якій вони перебувають, існувати не може. Тепер Симонс заявив, що тутешні тварини теж існувати не можуть.

— Ви лишень погляньте на знімки, — сказав він Кілпеперові. -Дивіться. Ви десь бачите внутрішні органи?

— Я погано розуміюсь на рентгенівських знімках.

— А тут нема чого розумітися. Просто погляньте.

На знімках можна було розрізнити кілька кісток і один-два якихось органи. На деяких можна було побачити залишки нервової системи, але загалом тварини немов складалися з однорідної речовини.

— Такої внутрішньої будови замало навіть для дощового хробака, — сказав Симонс. — Неможливе спрощення. У них немає нічого, що відповідало б легеням чи серцю. Немає кровообігу. Немає мозку. Нервової системи — кіт наплакав. А ті органи, які в них є, не мають жодного сенсу.

— І який висновок...

— Ці тварини не існують, — весело сказав Симонс. У нього було сильне почуття гумору, і ця думка припала йому до смаку. Цікаво було б надрукувати наукову статтю про тварин, які не існують.

Повз них, упівголоса лаючись, проходив Еремік.

— Пощастило розібратися в їхньому словнику? — запитав його Симонс.

— Ні! — вигукнув Еремік, але одразу засоромився й почервонів. — Вибачите, я перевіряв їх по всіх рівнях розвитку інтелекту, аж до класу СЗВВ. Це рівень амеби. Жодної реакції.

— Може, в них зовсім відсутній мозок? — висловив припущення Кілпепер.

— Ні. Вони здатні виробляти циркові трюки, а для цього потрібен певний рівень інтелекту. У них є якась подоба мови і явна система рефлексів. Але вони неспроможні концентрувати увагу. Все, що вони вміють, — співати пісні.

— Гадаю, усім нам не завадило б повечеряти, — сказав капітан. — І, мабуть, не зайвим буде ковток-другий для підкріплення сил.

Підкріплювального за вечерею було вдосталь. Після півдюжини добрих ковтків науковці трохи прийшли до тями й змогли, нарешті, розглянути деякі припущення. Вони порівняли отримані дані.