Читать «Кораловий острів» онлайн - страница 129

— Задум мій дуже ризикований, але я не бачу іншого способу визволити Аватею, та й відваги вам, мабуть, не забракне. За п'ятдесят миль на південь лежить острів, де правує Аватеїн коханий. Там вона була б у цілковитій безпеці. Пропоную вам покинути шхуну. Ви згодні піти на таку пожертву?

— Друже мій, — відмовив Джек, — коли я беруся довершити важливу справу, то згоден піти на будь-яку пожертву.

Вчитель усміхнувся:

— Адже дикуни вважатимуть за неможливе, щоб ви задля дівчини відмовились од свого чудового вітрильника. Отож доки він тут стоятиме, вони вважатимуть, що ви в руках у них. А ми тим часом виберемо на березі відлюдну місцину, понаносимо туди припасів, дістанемо невеличкого човна, посадимо Аватею, і ви троє чимдуж повеслуєте до того острова.

— Слава! — скрикнув Пітер, скочивши на рівні ноги і схопивши вчителя за руку. — Ну й зух же ви, вчителю! Не думав я, що у вас така мудра голова.

— А я залишуся на шхуні, —провадив учитель, — аж доки виявиться, що ви втекли. Мене, звичайно, спитають, де ви ділися, але я не скажу.

— І що ж тоді? — запитав Джек.

— Не знаю. Може, мене вб'ють, але, — додав він, значуще всміхаючись до Джека, — я теж не боюся вмерти за добре діло!

— Але як нам забрати Аватею? — спитав Джек.

— Я домовився, що вона стрінеться з нами на одному місці; я поведу вас туди вночі. Там усе й улагодимо. Вона легко вислизне з-під нагляду, бо стережуть її не дуже пильно, вважаючи, що втекти з острова неможливо. Я певен, що їм і на думку таке не спаде. Але, кажу вам знову, ризик дуже великий. П'ятдесят миль чистим морем у невеличкому човні — то неблизька дорога. Ви можете пропливти повз острів, іншого ж у тому напрямі немає миль на сто, а може й більше; коли ж ви заблукаєте і втрапите до інших дикунів, то самі знаєте закон, що панує на островах Фіджі: кожен зайда приречений на смерть. Тож зважте все, мій юний друже.

— Я все зважив, — відповів Джек. — Якщо Аватея не побоїться ризикнути, то я теж не побоюсь, і мої друзі також.

Ми заходились готуватися до подорожі: зібрали необхідні речі й винесли на палубу харчі, що їх стало б нам на кілька тижнів. Ми хотіли навантажити човен як тільки можна — аби пливти швидко й безпечно. Речі ми накрили брезентом, збираючись перенести їх у човен за кілька годин перед тим як відпливати. Коли ніч накрила весь обшир чорною киреєю, ми тихенько повеслували до берега й пішли слідом за своїм проводарем, який повів нас далеко поза селом до місця зустрічі. Спинилися ми в затінку під крислатими деревами, і не більше як за п'ять хвилин до нас нечутно підійшла темна постать.

— Ага, це ви, — мовив Джек, упізнавши Аватею. — Ну, то не гаймо часу, скажіть їй, чого ми прийшли.

— Я трохи розумію англійську мову, — озвалась тихо Аватея.

— А де ж ви тієї мови навчилися? — здивувався Джек. — Ви ж бо й слова не вміли сказати, коли я вас бачив востаннє.

— То вона від мене навчилася, відколи прибула на острів.

Ми розповіли Аватеї про свій задум у всіх подробицях, не приховуючи, яка небезпека могла нас спіткати. Як ми й чекали, її так урадувала нагода врятуватися, що вона готова була знехтувати небезпеку.