Читать «Кораловий острів» онлайн - страница 128

— Зачекайте. Життя цього юнака належить мені. — І, повернувшись до Джека, мовив: — Твоя воля і життя твоє в моїх руках. Здавайся, бо нас тут більше, аніж піску на березі моря, а ти сам один. Навіщо тобі вмирати?

— Мерзотнику! — вигукнув збурений Джек. — Може, я й помру, але життя своє продам дорогою ціною. Я не здамся, доки ти пообіцяєш, що цій дівчині не заподіють ніякої шкоди.

— Ти хлопець сміливий, — зневажливо відповів ватажок, — але надто дурний. Проте я даю слово, що Аватеї ми не займемо принаймні три дні.

— Приставайте на цю умову, — благально прошепотів учитель. — Якщо ви впиратиметесь, вас уб'ють, і Аватея зазнає біди. Три дні — час довгий.

Джек повагався хвилину, потім опустив свого кийка, кинув його похмуро додолу, схрестив на грудях руки й понурив мовчки голову.

Тараро, напевне, був утішений з його покори і загадав учителеві сказати, що він не забув його колишньої послуги і що Джека залишать на волі, але шхуну він затримає, аж доки справа буде вирішена.

Учитель переклав це й, підступивши до Аватеї якомога ближче й непомітніше, прошепотів їй кілька слів тубільною мовою. Аватея, що весь час стояла, безвільно спершись об дерево, наче вся та справа її зовсім не цікавила, відповіла, швидко підвівши темні очі й знову опустивши їх додолу.

Тараро підійшов до дівчини, взяв її за руку й повів геть, а ми з Джеком, Пітером і вчителем повернулися на шхуну.

Джек зайшов у каюту й кинувся в цілковитому розпачі на канапу, але вчитель сів поряд, поклав йому на плече руку й сказав:

— Не гнівайтеся, любий друже. Ми маємо три дні й мусимо вжити всіх заходів, щоб звільнити бідолашну дівчину з рабства. Не можна сидіти склавши руки й нарікаючи на долю. Треба діяти…

— Діяти! — вигукнув Джек, устаючи й струшуючи чуприною. — Смішно говорити про дії, коли нам зв'язано руки й ноги. Як мені діяти? Я не можу битися сам проти цілого дикунського племені. Ні, — додав він, гірко посміхнувшись, — битись я з ними можу, але не зможу їх ані звоювати, ані Аватею визволити.

— Потерпіть, друже мій. Ви дуже підупали духом. Я розповім вам про свої задуми, якщо ви мене вислухаєте.

— Якщо вислухаю! — скрикнув Джек. — Звичайно, я вас вислухаю. Я ж бо не знав, що у вас є задуми. Може, порадите, як доправити сюди дівчину. Скоро вона опиниться на борту шхуни, я, не гаючи ані хвилини, підніму кітву й дам звідціля дьору. Тож розказуйте, що ви задумали.

Учитель сумно всміхнувся.

— Ой друже мій, хай би ви тільки брязнули ланцюгом, пробуючи підняти кітву, зараз же тисяча вояків опиняться на цій палубі! Ні, ні, це річ неможлива. Якби Тараро не відчував, що він вам зобов'язаний, то вже корабель у вас би забрали. Я добре знаю Тараро. Він людина ненадійна. Той ватажок, якому він пообіцяв дівчину, має велику силу, і Тараро мусить будь-що виконати свою обіцянку. Він сказав, що три дні не займатиме дівчину, бо посланці, які мають її відвезти, лаштуються вирушити аж через три дні. Проте він міг вас тим часом ув'язнити, тому я вважаю ці три дні за дар божий.

— Але що ви пропонуєте? — нетерпляче спитав Пітер.