Читать «Кораловий острів» онлайн - страница 131

Аж коли сонце торкнулося позолоченого краю моря, Джек кинув гребок і дозволив спочити.

— Годі! — вигукнув він, широко позіхаючи. — Від тих мерзотників нас тепер відокремлює широкий водяний простір, тож нумо всмак повечеряємо та поспимо.

— Я згоден! — крикнув Пітер. — Твоїми б устами, Джеку, мед пити. Подай-но мені води, Релфе. Що це з вами, дівчино? Ви блимаєте очима, наче сова на сонці.

— Хочу спати, — всміхнулась Аватея і, наче доводячи, що каже правду, поклала голову на облавок каное і враз заснула.

— Спить, як після маківки, — мовив Пітер, весело осміхаючись. — Чи не збудити її, щоб вона спершу попоїла? Або, може, — додав він поважно й замислено, — спробуймо класти їжу їй до рота, що саме так гарно роззявлений. Нехай спить і ковтає. Ходи-но сюди, Релфе, та нагодуй її тихенько, поки ми з

Джеком наїмося по саму зав'язку. От і виграємо багато часу.

Я мимоволі всміхнувся, бо в теорії Пітерова ідея видавалася дуже вигідною: проте я не зважився спробувати її на практиці, побоюючись, щоб страва часом не попала не в те горло. Та коли я сказав теє Пітерові, він вигукнув:

— Балакаєш чортзна-що! Навіть заплішеному дурневі ясно, що коли покласти страву до рота Аватеї, то вона попаде в її ж таки горло. Чи, може, ти так себе любиш, що вважаєш, буцімто всі горла в світі не ті, крім твого власного? Та годі вже тобі балакати, краще подай печеню, бо Джек її доїсть і нічого мені не залишить. Адже я маю право хоч маленький кусник скуштувати.

— Ти, Пітере, негідник, ниций негідник, — озвався Джек, кидаючи йому поросяче стегенце разом з хвостом. — Мені знову доводиться пожалкувати, що обставини звели нас докупи і я змушений терпіти твоє товариство. Якби ти вмів ходити по воді, я б тебе негайно випровадив з каное.

— От бач, ти таки збудив Аватею своєю балаканиною, — відмовив, насупившись, Пітер, коли дівчина глибоко зітхнула. — Е ні, то вона хропе. Може, їй сниться її темношкірий Аполон. Слухай-но, Релфе, залиш мені хоч шматочок ямсу. Ви з Джеком такі ненажери, що мені доведеться жити надголодь, коли не…

На цьому слові Пітер так смачно позіхнув, що Джек порадив йому довечеряти завтра вранці; і він так швидко послухався Джекової поради, що я мимоволі згадав ту маківку, після якої, за його словами, заснула Аватея.

Читачі мої вже, мабуть, спостерегли, що я вельми схильний до роздумів; тож вони не здивуються, що я глибоко замислився над таким явищем, як сон, і міркував про нього аж до ночі, а по тому, не спочиваючи ані хвилини, аж до ранку. Та я не зовсім певен, що міркував про те у яві, зрештою, мабуть, і на мене сон наліг.

Отож ми спочивали на лоні спокійного океану під ковдрою ночі, а навколо панували морок і тиша.

Коли на сході засіріло, нас розбудив тривожний Пітерів крик.

— Що там таке? — вигукнув, прокинувшись, Джек.

На відповідь зляканий Пітер показав на обрій. З першого ж погляду ми переконалися, що за нами женеться одна з найбільших воєнних каное!