Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 68
Ростистав Феодосьевич Самбук
– Прошу не сперечатися.
Обидва подали свої офіцерські книжки, Бобрьонок почав розглядати їх. Вивчав документи уважно, але бачив кожен рух офіцерів, їхні напружені пози, почервонілі обличчя.
Офіцерські книжки як слід, і не скажеш, що підроблені. Проте кому-кому, а Бобрьонкові було відомо, яких успіхів досяг ворог у фабрикуванні документів.
– Ваші командировочні! – владно простягнув руку. Подали не вагаючись.
Старший лейтенант Сахаров відряджається для перевірки складів і дотримання правил зберігання боєзапасу… Лейтенант Колісниченко в його підпорядкуванні…
Спокійно заховав документи обох офіцерів до кишені.
– Прошу здати зброю! – наказав. Чорнявий сіпнувся.
– Це свавілля! – вигукнув. – Я скаржитимусь. Толкунов ступив з порога, безцеремонно поклав руку на кобуру лейтенанта.
– Розберемося, – мовив розважливо, – а ти, старлей, не вибрикуй!
Чорнявий потягнувся до кобури, ще мить – і витягнув би пістолет, та Бобрьонок перехопив його руку й сам дістав зброю. Дивився в розширені від жаху очі старшого лейтенанта, швидко обмацав його, шукаючи ще пістолет чи гранату, проте не знайшов нічого й наказав:
– Прошу йти за мною. До комендатури. Там розберемося.
– Я скаржитимусь, – заволав старший лейтенант, – це вам дорого коштуватиме, майоре!
– Що робили вдень у лісі під Микулинцями? – запитав Толкунов.
– Як що! – закипів старший лейтенант. – Ми із штабу фронту й маємо перевірити тут склади. А в Микулинцях склад, і ми півдня працювали там.
Бобрьонок пильно подивився на чорнявого й раптом усвідомив, що той не бреше. Зараз вони зроблять запит до штабу фронту, й вранці надійде відповідь, що справді старший лейтенант Сахаров і лейтенант Колісниченко відряджені для перевірки складів, потім приїде начальник микулинецького складу й підтвердить, що саме ці офіцери півдня провели в нього – і це кінець так гарно задуманої і проведеної операції. Безславний кінець.
Але скільки таких випадків було в нього й скільки разів доводилося вибачатися перед затриманими.
Але краще сто разів вибачитися перед невинними, ніж проґавити одного ворога.
Бобрьонок повторив суворо:
– Прошу йти за мною.
Цілий день вони ховалися на узліссі поблизу Квасова. Натрапили на густі зарості шипшини, куди й сам чорт побоявся б носа всунути, якось витолочили місце посеред них і відлежувалися після страшної ночі. Мучили спрага й голод, надто спрага, Юрко зовсім уже вирішив піти пошукати якесь лісове джерело, та Муха не дозволив.
– Сиди тут! – наказав і на підтвердження своїх слів підважив шмайсера. – Бачиш, ліс тут рідкий, люди по ягоди та гриби ходять. Жити набридло?
З сотником не можна було не погодитись, але сонце підбивалося все вище, спека ставала нестерпною, і Юрко заради кухля холодної води готовий був ризикнути й життям.
Уявляв собі дзюрок, що тече з крана, вода лилася чомусь весь час на грубий камінь, розбивалася на тисячі бризок, холодних, живодайних, він підставляв обличчя під воду й пив без кінця. Ці думки роз'ятрювали Юрка, сотник розумів його. Але чим міг зарадити?
– Терпи, – лише повторював, – гадаєш, мені легше? Та зваж, дотепер мались-мо квіточки, а ягідки попереду. Нам зараз, як вовкам, ховатися треба, збагнув?