Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 66
Ростистав Феодосьевич Самбук
Майор медичної служби Попов також не викликав жодних підозр: приїхав з Києва два тижні тому для організації допомоги армійським медикам. І все ж Бобрьонок перевірив його документи прискіпливо й по тому запитав:
– А де ваші сусіди?
Майор невизначено знизав плечима.
– Вони не в моєму підпорядкуванні.
– Гадав, що знаєте.
– Діло молоде, – осміхнувся майор, – мабуть, зайшли до когось…
– Чому так гадаєте?
– А вони не дуже й криються.
– Звичайно, – іронічно мовив Бобрьонок, – і вертаються пізно й напідпитку?
Майор заперечливо похитав головою:
– Мої хлопці не такі. Спиртного не вживають.
– Щоб з жінйами й не випити?
– Сам дивуюсь… Молоді хлопці, гадав, грошей нема, та ні, у Володі півсумки тридцяток. Просто характер мають, а це серед сучасної молоді…
Майора явно заносило, як кажуть, убік, мабуть, любив побазікати, але Бобрьонкові слід було обійти ще багато кімнат – відкозиряв і вийшов. Пошепотівся з Толкуновим, і капітан, затулившись газетою, влаштувався в холі.
Повідомлення майора-медика зацікавило Бобрьонка: непитущі молоді грошовиті хлопці, котрі допізна затримуються щовечора, а вдень вийшли з лісу, де працювала ворожа рація!..
Майор ходив з кімнати до кімнати. Двох інших старших лейтенантів та лейтенанта, які мешкали в готелі, він непомітно показав шоферові, – адміністраторка викликала їх для уточнення якихось формальностей, – проте Гончаренко не признав у них своїх сьогоднішніх пасажирів.
Лишалося чекати повернення Сахарова й Колісниченка. Шофера посадили в куток нижнього холу. Бобрьонок влаштувався близько сходів, що вели на другий поверх, Толкунов удавав, що куняє в м'якому кріслі за два кроки від нього. Патруль відпустили, але на всяк випадок у бічній вулиці стояла машина з трьома озброєними солдатами.
Агенти, – а тепер Бобрьонок майже не мав сумніву, що в сімнадцятій кімнаті поселилися ворожі диверсанти, – мусили з'явитися з хвилини на хвилину. Майор несхвально дивився на шофера, який куняв за колоною, людина, правда, втомилася, півдня крутила «бублика», потім навіть не пообідала. Вони з Толкуновим посмакували хоч бутербродами, а при чому тут шофер?..
І все ж майор не міг подолати роздратовання – куняє, сучий син, ще засне, а тут з'являться агенти… Та коли двері відчинялися, шофер аж підхоплювався, однак який вже раз даремно…
Скляні двері знову відчинилися, проте зайшов чоловік у цивільному, він ковзнув байдужим поглядом по Бобрьонку з Толкуновим і взяв ключ в адміністраторки. Почав підніматися сходами, і в цей час двері знов розчинилися. Бобрьонок побачив, як Толкунов розплющив одне око, – хвалився, що може спати лише з одним заплющеним оком, звичайно, брехав, проте мав феноменальну здібність за потреби негайно засинати, прокидаючись також швидко й лише на кілька секунд. Зараз, правда, – Бобрьонок був упевнений в цьому, – не спав, тільки прикидався: не ті обставини, щоб розслабитися хоч на хвилину.
До готелю зайшов якийсь полковник з валізою й плащем через руку, попрямував до адміністраторки, і Толкунов знову заплющив око. Минуло кілька хвилин, полковник, либонь, мав броню, бо оформився й пішов до свого номера, шофер куняв усе відвертіше, коли нарешті зайшли вони.