Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 67
Ростистав Феодосьевич Самбук
Двері зарипіли якось тихіше, ніж звичайно, першим з'явився старший лейтенант, чорнявий, підтягнутий, з сумкою через плече, а за ним – лейтенант, трохи нижчий, але кремезний, широкоплечий, мав груди борця чи штангіста, і Бобрьонок подумав, що впоратися з ним буде не так уже й просто.
Майор скоса зиркнув на шофера. Той дивився на старшого лейтенанта, не відриваючись, нарешті глянув на Бобрьонка, повільно підвівся й заховався за колону, він зробив усе, як було домовлено, і майор удруге за сьогоднішній день відчув, як засвербіли в нього пучки. Навіть не глянув у бік Толкунова, однак знав, що капітан також напружився й готовий в будь-який момент прийти йому на поміч.
А ті двоє йдуть через хол до адміністраторки, сміються й розмовляють про щось, мабуть, весело провели вечір і діляться враженнями.
Майор повільно підвівся і намацав пістолет у кишені брюк.
– Віро, наш професор тут? – запитав у адміністраторки старший лейтенант.
Отак-то просто: Віро…
– Мабуть, не спить ще.
Старший лейтенант невдоволено поморщився.
– Знову буркотітиме.
– А ви не запізнюйтесь.
– Справи.
Так, у них, звичайно, багато справ, шпигунів клятих, але зараз…
Бобрьонок ступив крок до чорнявого, який неминуче мусив пройти до сходів повз нього, куточками очей побачив, як Толкунов пристроївся за кремезним лейтенантом, – і коли встиг капітан так швидко зорієнтуватися?
– Старший лейтенант Сахаров? – запитав Бобрьонок, підійшовши мало не впритул до чорнявого.
– Так… – той не стривожився, Бобрьонок міг заприсягтися, що очі старшого лейтенанта лишалися спокійними.
– Помічник коменданта міста. – Бобрьонок показав посвідчення. – А ви лейтенант Колісниченко?
– Так точно! – витягнувся.другий. – Слухаю вас, товаришу майор.
Поки що вони грали бездоганно, жодного фальшу не було в їхній поведінці.
– Прошу пройти до цієї кімнати. – Майор вказав на двері поруч з адміністраторською.
– Для чого?
– Зараз дізнаєтесь.
За ідеєю, агенти вже мусили якось діяти. Бобрьонок стежкив за кожним рухом старшого лейтенанта – зараз він потягнеться до кобури, але дістати пістолет не встигне, майор обеззброював і не таких спритників: крок уперед, один удар ребром долоні, ще один удар, якщо знадобиться, – сімдесят шансів із ста, що чорнявий через три-чотири секунди лежатиме на підлозі, а коли не допоможе й це…
Але старший лейтенант слухняно повернувся й пішов до кімнати – що ж, хоче першим зайти туди, матиме секунду чи півсекунди переваги саме для того, щоб витягнути зброю з кобури, однак не знає, що в Толкунова другий пістолет у кишені, – цим урівноважувалися їхні шанси…
Старший лейтенант удавано байдуже потягнув на себе двері, зараз…
Але чорнявий спокійно зайшов до кімнати й зупинився одразу, пропускаючи майора. Поруч нього став лейтенант,
А в дверях уже стовбичить Толкунов.
– Прошу пред'явити документи, – наказав Бобрьонок. Лейтенант потягнувся до кишені гімнастерки, але чорнявий заперечив:
– На якій підставі, товаришу майор?