Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 65

– Маєте список військовослужбовців, які живуть у готелі? – запитав.

– Звичайно, всі зареєстровані в нас.

– А можна подивитися?

– Прошу.

Виявилось, що в готелі мешкали лише двоє лейтенантів і троє старших, переважно тут селилися полковники й підполковники, а для цих було зроблено виняток, зокрема, старший лейтенант Сахаров і лейтенант Колісниченко мали відрядження штабу фронту.

– Чи не могли б ви влаштувати перевірку документів у готелі? – попросив Бобрьонок.

– Елементарна справа.

– Нас цікавлять Сахаров і Колісниченко.

– Як, дозвольте, це зрозуміти?

– Треба якось показати їх шоферові. Якщо не ті, покажемо інших.

Комендант замислився.

– Зробимо так, – запропонував, – мій помічник зайде з нарядом до їхньої кімнати. Перевірить документи й попросить вийти до адміністратора. Шофер з вами сидітиме там.

– Ні, – категорично заперечив Бобрьонок, – якщо це люди, на яких ми полюємо, одразу зрозуміють що й до чого, а вони дуже небезпечні при затриманні.

Комендант знизав плечима:

– З вами підуть солдати з автоматами й мій помічник з пістолетом. Чорта затримають.

Що вдієш: навіть комендант міста не уявляє собі, наскільки хитрими й спритними бувають ворожі агенти. Бобрьонок рішуче заперечив:

– З патрулем піду я. Випишіть мені відповідні документи. А капітан Толкунов підстраховуватиме нас,

Комендант скривився.

– Будь ласка, але…

– Якщо це справді диверсанти, – втрутився Толкунов, – вони зроблять з ваших людей відбивну. Або рублену котлету, якщо хочете.

– Ну… ну… – покрутив головою комендант, але видно було, що не повірив. – Звичайно, вам видніше, проте і в моїх людей губа не з лопуцька.

– І все ж я підстраховуватиму вас, – заперечив Толкунов.

Комендант знизав плечима, однак сперечатися не став.

За чверть години комендантський патруль почав перевірку документів у мешканців готелю. Бобрьонок уже знав, що Сахаров з Колісниченком мешкають на другому поверсі в сімнадцятому номері, однак почав перевірку з першого, як і належить патрулеві. За ним слідували два бійці з автоматами, та знали, що стріляти суворо забороняється, ні в якому разі й що б не сталося, – так наказав майор, навіть коли хтось чинитиме збройний опір. Двері кожного номера під час перевірки лишалися відчиненими, й біля них стояв Толкунов, готовий кожної миті втрутитися в події. У шістнадцятій кімнаті мешкали полковник і майор, штабіст та інтендант, Бобрьонок знав їхні прізвища й те, що вони живуть давно, вселилися за тиждень до висадки агентів – отже, швидко й трохи недбало перевіривши документи, погрюкав у сімнадцятий номер.

– Увійдіть! – відізвався хтось басом.

Бобрьонок натиснув на ручку дверей і зайшов до кімнати – невеличкої і вузької, майже всю її площу займали три ліжка, тумбочки біля них і маленький столик, за яким сидів у розстебнутому кітелі чоловік із погонами майора медичної служби. Щось писав, весь столик був завалений паперами, майор невдоволено відірвався від них, але, побачивши людину з червоною пов'язкою на рукаві й озброєних солдатів, пом'якшав і, нічого не питаючи, поліз до внутрішньої кишені по документи.