Читать «Тунель» онлайн - страница 7
Бернгард Келлерман
— А до речі, вам подобається концертна зала? — запитав Хоббі й тріумфально всміхнувся, знаючи, що скажуть у відповідь друзі.
Мак і Мод похвали не пошкодували.
— А вестибюль?
— Grand , Хоббі!
— Тільки зала, як на мене, надто розкішна,— зауважила Мод.— Хотілося б, щоб вона була затишніша.
Архітектор доброзичливо всміхнувся:
— Ну звісно, Мод! Ти мала б рацію, якби люди приходили сюди слухати музику. Та про це вони й не думають! Люди приходять сюди для того, щоб чим-небудь позахоплюватись та щоб ними позахоплювались. Консорціум так і сказав: «Створіть нам феєрію, Хоббі. Зала має затьмарити все, що було досі!»
Аллан розумів Хоббі. Та що вражало його в цій залі насамперед, то це не її декоративний блиск, а смілива конструкція вільно завислого кільця лож.
Хоббі задоволено примружив очі.
— О, це було зовсім не просто! — сказав він.— Довелося попосушити мізки. Поки зшивали кільце, вся ця споруда хиталася від кожного кроку. Отак...— Хоббі погойдався на ногах.— Робітники набралися страху...
— Хоббі! — скрикнула Мод з перебільшеним жахом і відступила від балюстради.— Не лякай мене!
Хоббі засміявсь і торкнувся її руки.
— Не бійся, Мод. Я сказав тим хлопцям: «Ви тільки почекайте, ось кільце зімкнеться, і тоді ніщо в світі, хіба лиш динаміт...» Хелло! — крикнув він раптом у партер, звідки його гукнув, згорнувши рупором програмку, якийсь знайомий. І Хоббі завів розмову, яку чула б ціла зала, якби водночас усі довкола не розмовляли так само невимушено й голосно.
Багато людей уже впізнали характерну голову Хоббі. Він мав найсвітлішу чуприну в усій залі — лискучу сріблясто-біляву чуприну, ретельно зачесану на проділ і пригладжену, а також безтурботне, вузьке хлопчаче обличчя яскраво виявленого англійського типу з трохи кирпатим носом і майже білими віями. На противагу Макові він мав вузькі плечі й ніжну, як у дівчини, статуру. Вмить усі біноклі повернулися на нього, і з усіх боків почулося його ім'я. Хоббі був однією з найпопулярніших постатей у Нью-Йорку й одним із найулюбленіших чоловіків у товаристві. Екстравагантність і талант швидко зробили його знаменитістю. Не минало й тижня, щоб газети не розповіли про який-небудь смішний випадок з його життя.
У чотири роки Хоббі геніально малював квіти, в шість — коней (за п'ять хвилин він накидав на папері цілий табун скакунів), а тепер це був геній від заліза та бетону і зводив хмарочоси. Хоббі славився своїми любовними пригодами, а в двадцять два роки програв у Монте-Карло ціле багатство — сто двадцять тисяч доларів. З року в рік він, незважаючи на величезні свої прибутки, залазив у борги по саму біляву свою маківку, проте не завдавав собі клопоту бодай на мить про це замислитись.
