Читать «Тунель» онлайн

ЧАСТИНА ПЕРША

1

Концерт з нагоди урочистого відкриття щойно збудованого палацу на Медісон-сквер став окрасою сезону. Це був один із найнезвичайніших концертів усіх часів. Оркестр налічував двісті двадцять інструментів, і на кожному з них грав музикант із світовим ім'ям. Диригувати оркестром пощастило запросити найзнаменитішого з композиторів, німця, який за один цей вечір одержав нечуваний гонорар — шість тисяч доларів.

Ціни на квитки приголомшили навіть Нью-Йорк. Дешевшого, ніж за тридцять доларів, місця не було, а плату за квиток у ложу спекулянти нагнали до двохсот доларів і більше. Кожен, хто хотів бути бодай чим-небудь в очах суспільства, не мав права пропустити цей концерт.

О восьмій вечора Двадцять шоста, Двадцять сьома й Двадцять восьма вулиці, а також Медісон-авеню вже були заповнені автомобілями, які дирчали й нетерпляче здригалися. Спекулянти, що звикли все життя шастати між колесами автомобілів, обливалися потом — хоч і стояв дванадцятиградусний мороз,— і з пачками доларів у руках відчайдушно кидалися в безкінечний потік машин, які, люто ревучи, все прибували й прибували. Спекулянти вискакували на підніжки, підсідали до водіїв і навіть забиралися на дахи машин, намагаючись охриплими, надривними голосами перекричати тріскотіння двигунів. «Here you are! Here you are! Два квитки до партеру, десятий ряд! Один до ложі! Два до партеру!..» Косий град, мов із кулемета, поливав крижаними кулями вулицю.

Тільки-но десь опускалася шибка в дверцятах автомобіля — «Сюди!» — спекулянти ту ж мить знов пірнали між колеса. І не встигали вони, залагодивши свою оборудку, запхнути до кишені гроші, як на чолі в них уже замерзали краплини поту.

Концерт мав початись о восьмій, але ще й о чверть на дев'яту неозорі вервечки машин чекали своєї черги, щоб під'їхати до яскраво-червоного піддашшя — воно вело до осяйного вестибюля й вилискувало від вологи та світла. Під лемент спекулянтів, тріскотіння двигунів та барабанний дріб крижаних куль по піддашшю з автомобілів, що блискавично змінювали один одного, виринали все нові й нові гурти людей, незмінно викликаючи інтерес у темної стіни роззяв: дорогі хутра, якась сліпуча споруда на голові, іскристе коштовне каміння, затягнута в лискучий шовк талія, чарівна ніжка в білому черевичку, сміх, короткі вигуки...

Багатії П'ятої авеню, Бостона, Філадельфії, Буффало, Чікаго наповнювали розкішну, витриману в рожево-червоних та золотистих тонах, жарко натоплену величезну залу, і цілий вечір повітря в ній тремтіло від квапливого помахування тисяч віял. Від усіх тих білих жіночих плечей та бюстів здіймалися хвилі запаморочливих духмянощів, що їх іноді зовсім несподівано перебиває звичайнісінький, буденний запах лаку, гіпсу та олійної фарби, який ще не вивітрився з нової будівлі. Гірлянди, цілі гірлянди електричних лампочок лили з кесонової стелі та галерей таке яскраве, таке сліпуче сяйво, що тільки здорові й міцні люди могли витримати цю повінь світла. Паризькі модельєри цієї зими запровадили невеличкі венеціанські наколки для кіс, і жінки носили їх на зачісках, пересунувши трохи назад,— тоненьке, як павутина, плетиво з мережива, срібла чи золота, оторочене лямівкою, оздоблене помпончиками, підвісками з найкоштовніших матеріалів, перлів або каміння. Безперестану погойдувались віяла, раз у раз ледь поверталися голови, в різних місцях ущерть заповненого партеру одночасно зблискували сотні діамантів, і він увесь час мерехтів і сіяв.