Читать «Колиска на орбіті» онлайн - страница 4

Данія та Японія представлені на карті світової фантастики іменами своїх відомих письменників Нільса Нільсена й М. Фукусіми, цих прогресивних художників слова з їхньою вірою в людину, в торжество добра й розуму на планеті.

Друга половина XX століття характерна особливим розвитком фантастики в країнах соціалістичної співдружності. Це література виразного соціального оптимізму, важливих моральних проблем, які аналізуються в час найвищих досягнень науково-технічної революції і в контексті всього історичного досвіду людства. Фантастику країн соціалістичного табору в цьому збірнику представлено творами Гюнтера Крупката з НДР, Еміла Христова з Болгарії і Володимира Коліна з Румунії.

Різні письменники, різні стилі і “почерки”. Від гостросатиричного Роберта Шеклі й по-діловому доскіпливого Еміла Христова.

Різні тематичні материки. Від переосмисленої з нового погляду біографії класика американської літератури Томаса Вулфа в надзвичайно поетичному оповіданні Рея Бредбері “Про блукання вічні та про Землю” й до історичних ретроспекцій у творі “Лнага” Володимира Коліна.

Різні варіанти майбутнього. Від технічних утопій Артура Кларка й до соціальних застережень Гюнтера Крупката.

Різні прийоми “організації” матеріалу. Від імітації репортажу й аж до сучасної літературної казки, притчі.

Така вона сьогодні, багатолика фантастика.

Але є в цих авторів одна найголовніша спільність: хоч би як вони захоплювалися — хто більше, а хто менше — дивовижними здобутками науки й техніки, хоч би як вабили їх прогнози нових відкриттів науки й техніки, найважливішим з усього на планеті бачиться їм людина, від якої залежить майбутнє нашої цивілізації.

І це, безсумнівно, має принципове значення, бо нагадує людині про її відповідальність за все на планеті. Така фантастика посилює веління совісті й розуму людини.

Михайло Слабошпицький

А. Азімов

МОЛОДІСТЬ

1

У шибку брязнули камінчики — і хлопчик сонно завовтузився. Брязнули ще раз — прокинувся. Сів у ліжку, весь напружився. Минули секунди, поки збагнув, де він. Звичайно, він не вдома. Він за містом. Тут холодніше, ніж вдома, за вікном зелень.

— Щуплий!

Шепіт був хрипкий, сторожкий, і хлопчик кинувся до вікна.

Насправді його не так звали, та новий друг, з яким він недавно заприязнився, ледь кинувши оком на його худорляву постать, сказав:

— Ти — Щуплий! — і додав: — А я — Рудий.

Справжнє ім’я у нього також було інше, але “Рудий” цілком пасувало йому. Вони здружилися одразу тією безкорисливою, щирою дружбою, яка завжди буває в дітей, доки вони не стануть дорослими.

Щуплий гукнув:

— Гей, Рудий! — і радісно замахав другові, струснувши із себе залишки сну.