Читать «Колиска на орбіті» онлайн - страница 2

Точність “влучань” фантастики в майбутнє, конкретність і непомильність прогнозів у науці й техніці просто вражають. Один з найвидатніших фізиків XX століття Е.Резерфорд свого часу заявляв про неможливість вивільнити внутріядерну енергію, а Г. Уеллс уже тоді писав про те, яку загрозу несе атомна бомба. Радянський академік Є. Парін звернув увагу на те, що проблема анабіозу найдокладніше висвітлена не в науковій літературі, а в фантастиці. Роман “Голова професора Доуеля” О. Беляєв написав за 15 років до початку перших дослідів з пересадженням окремих органів людського тіла. Жюль Берн у романі “Догори дном” змалював шахту, в якій тепло земних надр перетворюється в електроенергію. Сучасні йому вчені до цієї ідеї тоді ще не доходили.

1911 року американський журнал “Модерн електрікс” почав друкувати роман нікому невідомого доти автора Х’юго Гернсбека, який описував життя через сто п’ятдесят років. Автор називав усе те нове, що ввійшло в побут людей. Тут і телефот (відеотелефон), і керування погодою, і гіпнобіоскоп (гіпнопедичне навчання), і воскрешення мертвих (реанімація), і міжпланетні подорожі, й дивовижні досягнення агротехніки. Гернсбек передбачив епоху пластмасових матеріалів і синтетику, докладно описав радіолокацію. Над реалізацією деяких його ідей учені міркують і сьогодні. Так, скажімо, Гернсбек висловив думку про можливість перетворення сонячної енергії в електричну. В цьому його напрям думання збігався з мріями радянського академіка Іоффе про вимощені фотоелементами пустелі. Сто гектарів площі, скажімо, в Кара-Кумах, вважав учений, могли б забезпечити енергетику всієї країни.

Гернсбеків співвітчизник доктор філософії і доктор технічних наук Лі де Форест захоплено говорив про роман “Ральф 124 С41+”: “…Ця книжка передбачень — найпрекрасніша з усіх написаних узагалі. Це золотий рудник майже для кожного наукового фантаста. Нема автора, який писав би про майбутнє і який не думав би про гернсбеківське об’ємне кольорове телебачення, про міста-супутники, що облітають Землю, і немає читача, котрий не думав би про можливості цих винаходів”.

Гадається, цілком зрозумілий інтерес до фантастики вчених. І не тільки як читачів, а почасти — і як авторів. Фантастичні твори писали чи пишуть медики Маріо Кіта й Микола Амосов, фізики-ядерники Лео Сціллард і Отто Фріц, астрофізик Фред Холл, астроном Артур Кларк, кібернетик Норберт Вінер, антрополог Чед Олівер, палеонтолог Іван Єфремов, фізик Леопольд Інфельд та інші. Фантастика приваблює їх передовсім антисхематизмом авторського мислення, несподіваними ракурсами бачення наукових проблем, а також як своєрідний полігон уяви, де можна апробувати чи популяризувати свої гіпотези. Вчені сказали багато похвальних слів на адресу фантастики за її науку мислити нешаблонно, за тренування уяви читача, за вміння створювати оригінальні ситуації, “рівняння” з невідомим, проблемну інтерпретацію явищ і фактів науки. Недаремно ж нині серед винахідників так багато говориться про так званий імпульс фантастики. Безперечно ж, велика заслуга фантастики й у появі цілого напрямку в науці, що називається синектика. Вона вивчає методи й способи активізації людської уяви. Навіть сам метод винахідництва, що культивується в ній, найменовано науково-фантастичним.