Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 97

Партійні чистки

Московські показові процеси були драматичними поставами, які показували населенню і Європі, що більшовики думали про себе та про навколишній світ. Але ці постави були лише видимою частиною терору. Він розгорнувся на початку тридцятих з переконання Сталіна та його спільників, що феодальні кліентальні зв’язки і система патронажу, які пов’язували центр з провінціями Радянського Союзу, як інструмент втручання центру можуть бути ненадійними.

Чистка початково була способом, за допомогою якого комуністична партія звільнялася від ненадійних елементів, кар’єристів, політично підозрілих та невдалих керівників. Цей метод практикували від 1921 року як свого роду безкровну операцію, що завжди видаляла відповідних осіб, але яка не завершувалася їхнім фізичним знищенням. У 1930–х роках, коли отрута підозрілості проникла в партію, чистки перетворилися у полювання на відьом. Уявлення, що скрізь навкруги — вороги та саботажники, не в останню чергу виникло через зміни, яких зазнала партія. Під час першої п’ятирічки, в 1929–1933 роки, партія зросла з 1,5 до 3,5 мільйона членів. Більше половини секретарів заводських комітетів 1933 року вступили в партію після 1929 року. Партія професійних революціонерів перетворилася на організацію, яка приймала до своїх лав неосвічених робітників, селян та кочівників³¹. Тільки партійне керівництво нічого не знало про тих чоловіків і жінок з народу, що масово вступали до ордену обраних. Лише чистки 1929 та 1933 років, які початково мали на меті позбавити колишніх опозиціонерів впливу в партії та скоротити в ній частку селян, дозволили партійному керівництву усвідомити, що їхні владні претензії ґрунтуються лише на уяві. Вони просто не могли контролювати процедуру вступу в партію. Разом з робітниками та селянами, які вступали партію у роки великого перелому, відбулася не лише пролетаризація, але також і традиціоналізація апарату. У партії перебували не лише кар’єристи, котрі переслідували свої власні інтереси. Партія стала також союзом неписьменних, п’яниць і політичних невігласів, які дістали собі партійні квитки. І оскільки членство в партії надавало привілеї та захист від переслідування, оскільки воно дорівнювало почесному званню, для затаврованих воно було магнітом. Куркулі, що у роки колективізації втекли з села до міста та на великі будови комунізму, у Середній Азії беї та кланові вожді, які здобули для себе фальшиві паспорти і набули нових імен — усі знайшли у партії захист від переслідувань. На Кавказі та в Середній Азії і без цього більшовицький проект стояв на хитких ногах. Тут партія стала місцем, яке опанували родини і клани, перш ніж туди прийшли нові члени. До таких членів партії як у російській глибинці, так і на азійській периферії не доходило те, що, власне, мав на меті соціалізм. Тепер зрозуміло, що члени партії опиралися колективізації, оскільки не хотіли у середовищі своїх підлеглих виступати в ролі ворогів. У Смоленській області один із членів партії пояснював членам комісії з чистки партійних лав, коли вони спитали його про сенс і мету колективізації: «Колгоспи є штрафними батальйонами, де люди піддають себе самокритиці».