Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 96

Чи вірив Сталін в існування змов, які для нього інсценували Єжов та Вишинський, — це питання залишиться відкритим. Але у колі своїх довірених осіб він говорив про ворогів і змову точно так, як і публічно, хоч і не мусив виправдовуватися у присутності цих лиходіїв та поплічників. Ймовірно, вже у 1936 році інсценовані змови стали для нього дійсністю, від якої не міг вже звільнитися. Безпосередньо після страти Каменева він написав Кагановичу листа, в якому фізичне знищення колишніх опозиціонерів виправдовував як запобіжний захід. Свого часу Каменев через свою дружину налагодив контакт з французьким послом. «Я думаю, що Каменев зондував також у англійського, німецького і американського послів. Це означає, що цим іноземцям Каменев мав відкрити свої плани змови і вбивства вождів ВКП(б). Це також означає, що Каменев уже розкрив їм свої плани, інакше іноземці не стали б говорити з ним про майбутній зінов’євсько–троцькістський уряд»²⁸.

Сталін був лиходієм за переконанням. І його помічники теж. Про це свідчать нищівні накази, наслідками яких стала загибель сотень тисяч людей і якими диктатор довів Радянський Союз до прірви. Сталін сам надав доказ своєї манії переслідування, коли 1946 року пояснював американському послові, чому Радянський Союз продовжує окупацію Північного Ірану: нафтові поклади Баку пролягають поблизу ірансько–радянського кордону і, отже, вони «легко вразливі». Керівник його таємної служби Берія запевнив, що «саботажники — нехайте буде навіть одна людина з коробкою сірників, — можуть в момент спричинити серйозну шкоду»²⁹. Через 50 років після цих подій Каганович не бачив жодної підстави відмежовуватися від цих теорій змови. За його словами, Сталін був «великим стратегом». Він розпізнав небезпеку, яка виходила від зрадників всередині керівництва партії, від підпільної діяльності змовників. «Можливо, вони не були шпигунами, — погоджувався Каганович, — але вони вважали за можливе, укласти угоди проти народу»³⁰.

Терор був породжений не в голові диктора, його породило бажання більшовиків очистити суспільство від ворогів і перетворити амбівалентність на одностайність. Однак саме хвороблива недовірливість Сталіна, що розпалила манію переслідування та атмосферу підозри при дворі тирана, надала терору небаченої динаміки і в 1937 році вийшла за межі партії.