Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 94

Проте без розуміння менталітету більшості більшовиків годі було б зрозуміти те, що тут відбувалося. Обвинувачувані продовжували ритуал визнання вини і каяття, як це вони проходили на пленарних засіданнях Центрального комітету на початку 1930–х років. Вони відслужували партії останню службу як колишні члени ордену обраних, як солдати революції, котрі брали на себе те, за що повинні були відповідати інші. Бо в тому, що існував ворог, котрий загрожував соціалістичному порядку, обвинувачені не хотіли сумніватися. Коли вони погоджувалися з тим, чого вимагало від них партійне керівництво, вони утверджували лад, якому присвятили все своє життя. Карл Радек писав істеричні листи до великого вождя, ще перш ніж його заарештували й оголосили звинувачення. Він намагався вислужитися, доносячи на Бухаріна, Рикова та провідних генералів Червоної армії. Колишній прихильник Троцького та заступник Орджонікідзе в Народному комісаріаті важкої промисловості Пятаков пропонував себе Сталіну на роль ката, перш ніж його самого було заарештовано. Щоб довести свою відданість, він готовий був сам розстріляти всіх засуджених на першому Московському процесі та свою власну дружину. Бухарін, цей теоретик і «улюбленець» партії, коли йому загрожувала небезпека потрапити в опалу, також написав істеричні визнання. Він заперечував, що є шпигуном та зрадником, але обіцяв виправити помилки. На грудневому 1936 року пленумі ЦК Бухарін відкинув усі звинувачення, що буцімто він разом із П’ятаковим, Зінов’євим та іншими провідними більшовиками змовилися здійснити терористичний замах на вождів партії. Але підтвердив існування самої змови, коли волав до членів Центрального комітету, що він ніколи не вступав у змову з «саботажниками» і «покидьками»²¹.

20 лютого 1937 року, напередодні початку пленуму ЦК, на якому мали прийняти рішення про його арешт, Бухарін звернувся до Сталіна, котрий колись був його другом і сподвижником. Він узяв на себе усю вину в тому, що наприкінці двадцятих пішов проти генеральної лінії партії. Він присягався, що згрішив проти Сталіна тільки тому, що свого часу не зрозумів об’єктивну істину сталінського погляду. «Але я переконаний, що коли б я був навіть тоді в місці, де тобі загрожувала небезпека, я б закрив би тебе своїм тілом». Далі писав, що за останні роки він ніколи не відхилявся від генеральної лінії партії і спокутував свою провину. «Тепер я люблю тебе усім своїм серцем». Самоприниження Бухаріна більше не знало меж. Недовірливість Сталіна тепер він вважав ознакою «мудрості» та незрівнянної передбачливості. Настали нові, ще величніші часи. І Сталін був втіленням цих часів, «світовим духом», про який говорив Геґель.²² Однак таке колінопреклоніння не справило на Сталіна жодного враження. Під час пленарного засідання Центрального комітету наприкінці лютого 1937 року Бухарін та Риков були заарештовані, дарма, що вони вже там відхили і заперечили офіційні обвинувачення, що їм поставив у вину Єжов та його поплічники з НКВС.