Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 92

Влітку 1935 року органи безпеки заарештували 110 службовців адміністрації Кремля. Ці особи, як це представили Сталіну, хотіли зачинити політичне керівництво Радянського Союзу в Кремлі та знищити його. Нібито таке доручення дали їм Троцький і Зінов’єв. Тепер у немилість потрапив друг і соратник Сталіна з Грузії Авель Єнукідзе, котрий завідував адміністрацією Кремля. Єжов звинуватив його не лише в браку пильності. Єнукідзе нібито ігнорував сигнали, що находили до нього від коменданта Кремля і відкрив кремлівські брами ворогам. Обвинувачений спробував було виправдатися. Але ніхто не хотів його слухати. Члени Політбюро наполягали, щоб Єнукідзе повністю визнав свою вину. На пленумі ЦК, який відбувся 6 червня 1935 року, Єжов, Каганович, Ягода вимагали покарати Єнукідзе за його відмову. Сталін звично мовчав. Єнукідзе, котрий нарешті самокритично визнав провину і підтвердив те, у чому його звинувачувало НКВС, був вилучений з партії. Вдова Бухаріна Анна Ларіна згадує, що Єнукідзе мусив принести себе в жертву, оскільки він занадто багато знав про обставини смерті другої дружини Сталіна Світлани Алілуєвої, котра 1932 року вчинила самогубство. Але тоді він залишився жити, тому що Сталіну у цей час ще подобалося демонструвати свою прихильність до друзів з Кавказу. Смерть до нього прийшла доперва наприкінці 1936 року, коли було знищено майже все керівництво партії. Це були провідні більшовики, які самі підготували власне знищення¹⁶.

Улітку 1936 року в Москві відбувся перший з трьох показових процесів проти визначних членів Комуністичної партії. Головними обвинуваченими на ньому стали Зінов’єв і Каменев. У лютому 1937 року Сталін наказав влаштувати новий процес проти старого більшовика Григорія П’ятакова та провідних економістів партії. Пройшло ще півтора року, коли, нарешті, на лаву підсудних потрапили Микола Бухарін, наступник Леніна на посаді голови радянського уряду Олексій Риков, колишній шеф НКВС Генріх Ягода та узбецькі націонал–комуністи Файзулла Ходжаєв та Акмаль Ікрамов. Цей третій показовий процес, що відбувався влітку 1938 року, без сумніву, став кульмінацією серії актів, в яких партія показувала себе населенню та закордонній громадськості зосередженням змови та зради.

Звинувачення не були геть абсурдними. Обвинуваченим закидали, що вони планували вбити Сталіна і членів Політбюро. Троцький, гестапо, таємні служби Польщі та Великої Британії доручили їм це зробити. Обвинуваченим закидали не лише саботаж промислового виробництва, їм інкримінували нещасні випадки та катастрофи на будівництвах, заводах, залізниці. За дорученням іноземних служб у національних республіках вони нібито розробляли плани розвалу Радянського Союзу і «продажу» окремих віддалених регіонів іноземним державам¹⁷. Тому до обвинувачених не могло бути жодного співчуття. У процесі проти Бухаріна, Рикова та інших Вишинський перевищив самого себе, коли вимагав від суду «роздавити клятих виродків», а звинувачених «…розстріляти як поганих псів». «Під керівництвом нашого дорогого вождя та вчителя великого Сталіна», — закінчував він свою гнівну промову, — «світ буде очищено від останнього бруду і покидьків минулого».¹⁸