Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 93

Відразу після виголошення вироку обвинувачених було розстріляно, а їхніх родичів заарештовано або вбито. Лише декотрим залишили життя, як Радеку, Сокольнікову та Раковському, котрі були засуджені до тюремного ув’язнення і згодом згинули у таборах.

Чого очікували Сталін та його помічники від цих незграбних інсценізацій, які зображували визначних більшовиків та колишніх соратників Леніна як шпигунів іноземних розвідок та найманих вбивць на службі у Троцького? Для них важливо було те, щоб їхні погляди стали поглядами всіх, щоб риторика про пильність, що панувала у лексиконі та життєвому світі комуністів, поширилася також і на їхніх підданих. Зрештою, вони хотіли, щоб ці інсценізовані постави були для них дійсністю. Якщо ворог безчинствує навіть у Центральному комітеті та у народних комісаріатах, то вже більше немає жодних підстав сумніватися в його існуванні. Він міг бути повсюди. Тому радянські громадяни та громадськість в Європі мала довідатися, на які загрози наражався Радянський Союз. Тільки так можна було зрозуміти ту затятість, з якою Сталін та його помічники працювали над організацією процесів. Сталін особисто наглядав за підготуванням процесів, він давав вказівки, як обходитися з заарештованими і як треба вести розгляд. Нарешті, він кілька разів поспіль переписував сценарій драми та наказав привезти тортурованих засуджених до свого кабінету у Кремлі, де він представляв їм зізнання інших та ставив перед «свідками». У серпні 1936 року Сталін навіть вирішив перенести вже санкціонований арешт Карла Радека і замість цього доручив йому опублікувати в «Ізвестіях» статтю проти Троцького¹⁹.

Те, що відбувалося на московських показових процесах, було нічим іншим як підготовленою виставою із заздалегідь розподіленими ролями. Деякі іноземні спостерігачі помітили, як обвинувачувачі й обвинувачені розмовляють між собою. Головуючи на суді, військовий юрист Василь Ульріх у цій грі грав лише другорядну роль. За винятком колишнього секретаря ЦК та радянського посла у Берліні Крестинського, котрий на процесі Бухаріна заперечив покази, які він давав на попередньому слідстві, ніхто не відхилявся від узгодженого сценарію. Хто не погоджувався, тобі його слова суперечили словам свідків і друзів або зазнавав від чекістів тортур. Сталін особисто видав вказівку бити тих, хто не погоджувався підігрувати. Це, власне, і сталося з Крестинським, коли той наважився відмовитися від своїх попередніх показів. Непокірним загрожувало не лише побиття, але й позбавлення сну та інші форми тортур. Чекісти брали родичів своїх жертв як заручників і в такий спосіб отримували бажані для себе визнання²⁰.