Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 90

Таке визнання провини і каяття не задовольнило Сталіна та його колег по Центральному комітетові. Вони вимагали від винних визнати свою провину та підтвердити звинувачення. Йшлося про те, що обвинувачені в ритуалі покори повинні були підтвердити правила, чинність яких вони хотіли піддати сумніву, і таким чином протиставити себе єдності партійного керівництва. Те, що відбувалося на засіданнях ЦК партії у тридцятих роках, було нічим іншим як спробою насадити сувору дисципліну та карати будь–які ухили через повторення ритуалів. У цьому сільські методи приведення до дисципліни проявлялися більше, ніж можна було припустити. Голова Центральної контрольної комісії партії М. Ф. Шкірятов говорив про таємні розмови, які велися на «вечірках», у «таксі» та на таємних зібраннях, де відновлювалися колишні опозиційні зв’язки, й точилися інтриги проти керівництва. З огляду на шалений наступ класового ворога, кожна думка, що ставить під сумнів єдність партії, кожний жарт і кожний анекдот вже є злочином, який показово треба карати. «Партійне керівництво», — говорив Шкірятов, — «очікує від членів колишньої опозиції, що вони по–більшовицьки викриють свої зв’язки з критиками Сталіна». Тут залишилося тільки констатувати те, що сталінське керівництво вже заздалегідь вважало злочином. Така практика врешті–решт привела до самознищення Центрального комітету партії.

Якщо у 1933–1934 роках ще були несміливі спроби обмежити репресивні повноваження ГПУ і зобов’язати органи юстиції орієнтуватися на закони та встановлені процедури, то тепер цьому настав край. 1935 року таємна поліція повернула собі повноваження, яких вона була раніше позбавлена. Андрій Вишинський, лиховісний сталінський правник, за дорученням Сталіна скасував ті правові положення, які він як генеральний прокурор Радянського Союзу раніше відстоював. У колі сталінських соратників Вишинський був неначе чужорідним тілом: кмітливий, розумний, освічений, він вирізнявся на тлі тупих та примітивних лиходіїв з Політбюро. Сталін довіряв йому. 1903 року Сталін разом з Вишинським сидів в одній тюремній камері в Баку, і хоча той ще за рік до революції належав до партії меншовиків, Сталін йому сприяв. Як генеральний прокурор Радянського Союзу Вишинський реформував апарат юстиції, він реабілітував право як регулятор людських відносин і намагався посилити внутрішню політику професійно освіченими правниками, прокурорами та суддями. У період між 1932 та 1935 роками Вишинський стояв на боці права у протистоянні з ГПУ та НКВС й інколи протистояв виявам правового нігілізму з боку радикального народного комісара юстиції Миколи Криленка. Ще на початку 1936 року Вишинський вимагав від Молотова обмежити каральні повноваження НКВС. Генеральний прокурор не мав нічого проти застосування насильства, але він хотів, щоб це насильство здійснювалося руками правосуддя. Це побажання відповідало потребам правової безпеки та порядку, про що не в останню чергу говорили слуги держапарату¹¹. Дискусію навколо сталінської конституції, яка почалася 1935 року, багато підданих також розуміли як спробу впорядкувати життя і залишити позаду хаос минулих років. Уже в травні 1933 року Сталін і Молотов призупинили депортацію куркульства. Варварський закон про захист соціалістичної власності від серпня 1932 року застосовувався щодалі рідше, а в серпні 1935 року режим оголосив амністію для колгоспників, що були засуджені на термін до пяти років; у деяких місцевостях повернулися до справ тих селян, які були несправедливо засуджені¹².