Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 89

Однак Сталін і члени Політбюро не заспокоїлися після страти вбивці та підозрюваних спільників. В додаток до процесу, загадково гинули співробітники Ленінградського НКВС, інших було заарештовано, розстріляно, або покарано. Останніх заарештованих у цій справі чекістів розстріляли 1937 року.

Вбивство керівника ленінградської парторганізації не було часом народження терору. Але воно змінило атмосферу у керівних колах партії. Тепер смерть тінню нависала над партією. Принцип, за яким вбивати дозволено лише того, хто стояв поза партією, тепер утратив чинність. Віднині Сталін та його поплічники шукали ворога у власних лавах. «Ми розстрілюємо надто мало», — скаржився на одному з пленумів ЦК 1933 року Лазар Каганович⁷. З огляду на криваву війну, що її партія провадила проти населення, тим, хто плів інтриги і підступи та зазіхав на життя керівників, не було пробачення. Ухили, що їх у двадцятих роках могли пробачити через каяття та демонстрацію відданості, перетворювалися тепер на смертні злочини. Жертві вже не допомагали урочисті обіцянки та присягання виправитися. Тепер треба було цілковито підкоритися, капітулювати та сприяти власній загибелі. З цим погоджувалися усі члени керівної верхівки. Тепер хто потрапляв під підозру, не відмовлявся від того, що від нього вимагали⁸. Сталін використовував ритуал комуністичної інквізиції, щоб прибрати зі свого шляху ворогів, які нібито прокралися в партію. Це проявилося вже 1932 року, коли у колі визначних більшовиків поширилася критика керівного стилю Сталіна.

Навесні 1932 року з’явилися чутки про так звану «Платформу» вилученого з лав партії ще 1930 року М. Н. Рютіна, котрий в лавах партії дискредитував Сталіна як нахабного інтригана та диктатора. У вересні 1932 року Рютіна було заарештовано і засуджено до 10 років таборів; його спільники втратили партбілети і опинилися у в’язниці. Трохи пізніше в поле зору органів потрапили народний комісар торгівлі РРФСР Н. В. Ейсмонт і старий більшовик Н. В. Толмачев. У помешканні Ейсмонта на революційні свята збиралося чимало визначних більшовиків і розмовляли про скинення Сталіна з посади генерального секретаря. Довідавшись про це, Сталін наказав заарештувати Ейсмонта та його друзів⁹. Старий більшовик і прихильник Троцького А. П. Смірнов, що належав до вузького кола друзів заарештованого, уникнув ув’язнення. У січні 1933 року він постав перед Центральним комітетом партії, членом якого був, щоб дати звіт і попросити пробачення, оскільки за кілька днів перед тим Сталін отримав від ГПУ повідомлення, що Смірнов є лідером групи змовників і агентом Троцького. У своєму каятті Смірнов засудив «контрреволюційні» висловлювання Ейсмонта. Він сказав, що нема нікого, хто б міг замінити Сталіна; треба геть утратити здоровий глузд, щоб висловлювати такі вимоги. Тільки той, хто перебуває у таборі ворога, — заявив Смірнов, — міг говорити такі слова. Він сам завжди «любив» і тепер любить Сталіна. З огляду на зовнішні загрози, кожна політична акція, яка провадиться за спиною керівництва, є ворожим до партії актом. «Це цілком зрозуміло», — заявив Смірнов, який визнав помилки, каявся і заприсягнувся виправитися¹⁰.