Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 87

Тридцятирічний Ніколаєв походив із родини робітників. Від 1923 року він працював як слюсар на багатьох заводах Ленінграда. 1923 року він, нарешті, вступив до партії, в якій з 1933 року займав адміністративні посади: референта у промисловому відділі Ленінградського обкому партії, інспектора контролю за цінами у Народному комісаріаті робітничої та селянської інспекції і зрештою інструктора в Інституті історії партії при Ленінградському обкомі. Особова справа зображує молоду людину ледарем, скаржником та інтриганом, котрий був усім незадоволений і не минав жодної нагоди писати до начальства заяви та скарги. Навесні 1934 року він ухилився від виконання партійного доручення. Внаслідок цього місцевий комітет вилучив його з лав ВКП(б), а незабаром після цього Ніколаєв втратив свою посаду в Інституті історії партії. Щоправда, невдовзі його поновили в компартії, однак посаду в Інституті не повернули. Невдоволений, він знову взявся за свою звичку писати заяви: він писав секретареві Ленінградського міському партії, у липні 1934 року звернувся до Кірова, у серпні лист від нього отримав також Сталін. Однак усі спроби скаржника привернути до себе увагу скінчилися нічим. Ніхто йому не відповів. Відразу після арешту Ніколаев зізнався, що задумав вбити Кірова ще на початку листопада. Він заявив, що не міг більше терпіти свого становища, без роботи та «моральної підтримки» не бачив іншого виходу, крім убивства Кірова. Ніщо не вказувало на те, що Ніколаєва хтось підбурив до цього вчинку.

Для чекістів Ленінградського НКВС вбивця був нічим іншим як вдалою зброєю прихованих ворогів. Там, де проявлялися незадоволення, непокора та опір, їм ввижалися змовницькі сили. Пошук змови та класових ворогів розпочався відразу після арешту вбивці. Ще до того, як Політбюро у Москві прийняло рішення про те, кого вважати відповідальним за цей кривавий акт, ленінградське НКВС почало пошук колишніх білогвардійців, яких підозрювали в організації замаху. Чекісти перевіряли підозрілих іноземців і шукали зв’язок Ніколаєва з представниками дореволюційних еліт, зареєстрованих у картотеках таємної служби. Сталінський народний комісар внутрішніх справ Генріх Ягода дивився не далі, ніж його підлеглі в Ленінграді. Коли він розмовляв про криваве вбивство із заступником керівника Ленінградського НКВС Фоміним, то запитав його про одяг вбивці. Ягода хотів знати був одяг місцевого, чи іноземного виробництва. Микола Бухарін фантазував про закордонні спецслужби, які нібито використали Ніколаєва, щоб вчинити свою чорну справу проти Радянського Союзу. Сценарій змови, який намалювало НКВС, не залишився без наслідків. У першу декаду грудня 1934 року було заарештовано і розстріляно без суду і слідства 103 особи, котрі походили з Польщі, Фінляндії, Румунії та Литви, і котрі нелегально перебували на території Радянського Союзу.