Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 85

Йорґ Баберовскі

Щоб пояснити безсилість та роз’єднаність людей у добу тоталітаризму, Ганна Арендт застосовує термін «атомізація суспільства». Слідом за Фуко, також можна говорити про людину як тумблер більшовицького дискурсу, а про владу — як дію. Для більшовиків людина більше не корінилася у спільноті, з якої вона походила. Вона лише була прив’язана до порядку, за якого в інших розпізнавали потенційного ворога. Піддані, котрі цілковито віддали себе більшовицькому ладові, втратили ті моральні зв’язки, що за інших обставин дозволили б зупинити це божевілля. Більшовики стали хижими вовками. Вони налаштовували себе і своїх громадян на терор, на знищення ворогів.

Як же стало можливим, що там, де індивід зник внаслідок більшовицьких імітацій та знищив самого себе в публічному виконуванні комуністичних ритуалів, де вже не потрібне було самодресування, було розв’язано масовий терор? Якщо режимові більше не треба було долати ворогів, то в чому полягала доцільність терору? Чого очікував Сталін та його поплічники від насильства, яке він розгорнув по всьому Радянському Союзу тоді, коли вже не існувало жодного опору, що його треба було долати? На ці питання не дає відповідь те тлумачення, що сталінізм поселився в душах громадян. Арендт, Фрідріх та інші теоретики тоталітаризму вбачали в терорі інструмент, за допомогою якого влада породжувала страх і жах, щоб тримати суспільство в постійній напрузі, щоб у зародку придушувати будь–які джерела громадянського спротиву. Терор усував будь–яку можливість індивідуального самовизначення. Він підтримував тоталітарний режим у формі. Деякі історики і советологи пристають на простіші відповіді: терор походив з голови диктатора, його розв’язав Сталін, щоб поширити свою особисту владу й усунути конкурентів. Це можна прочитати у ранніх історичних викладах про сталінізм. Згідно з цими теоріями, оргія насильства наприкінці переросла саму себе. Це була теза так званих «ревізіоністів», які вбачали в цьому радше доказ неконтрольованості насильства. Для них терор був результатом, що походив із суспільства, та живився конфліктами інтересів, які там існували, і тому політичні лідери вже більше не могли його контролювати. У їхньому розумінні усамостійнювалося те, чого не висловлював жоден автор.

У той час коли одні (історики) стали жертвами більшовицьких фантазій про всемогутність, й котрі більшовицьке представлення дійсності вважали дійсністю і для підданих, то інші взагалі ставили під сумнів дієві можливості деспотії. Теза, за якою Сталін, буцімто з огляду на істерію щодо майбутньої війни, хотів усунути потенційних шпигунів і ворогів, не відповідає на питання, як же дійшло до того, що за терористичними наказами політичного керівництва було знищено куркулів, кримінальних злочинців, бездомних дітей та полонених, котрі на той час вже перебували у таборах2. Ця теорія нічого не говорить про історичне місце сталінізму, про горизонт уявлень провідних більшовиків, про умови, за яких комуністи та їх піддані сприймали одне одного. Якщо логіка говорить, що передумови, котрі самі себе формулюють, виповнюються, то історикам слід звернутися до тих передумов, які діям сталінських катів надають певну логічну структуру. Тільки так можна зрозуміти минулу дійсність, яка сьогодні видається ірраціональною.