Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 86

Провідні більшовики бачили світ, що був заселений ворогами. Внутрішнього ворога можна було розпізнати тільки за способом його життя. Його домівкою була свідомість, тому здолати ворога можна було лише шляхом самоочищення, самоосвіти та самовиховання. Ворог зовнішній втілювався в особі куркуля, «соціально чужого елементу», іноземця, саботажника, шпигуна, котрий ховався за маскою комуніста. Це були вороги, що проникли у партію та заважали народові знайти шлях до самоочищення. Саме тому процес становлення свідомості людини також не міг обійтися без терору. Терор виник з необхідності усунути з суспільства ту амбівалентність, яка щоденно протистояла більшовицькому проекту. Це була «очищувальна буря», яка, нарешті, мала звільнити суспільство від «буряну», що був не до кінця знищений у роки культурної революції та колективізації. Уже в сімдесятих роках Молотов у розмові з радянським журналістом Феліксом Чуєвим подав власне пояснення страхіть терору: масові репресії 1937 року походили не від «сваволі керівництва». їх треба розуміти лише як «продовження революції у складній міжнародній ситуації»³.

1937 рік був не початком, а кульмінацією комуністичного терору. Він випливав із багатьох спочатку не пов’язаних між собою репресивних стратегій, що вилилися у потік нестямного божевілля 1937 та 1938 років: по–перше, з фізичного усунення політичної еліти, що на початку тридцятих років оформилося як можливість, а після вбивства у грудні 1934 року ленінградського партійного лідера Кірова стало дійсністю; по–друге, з партійних чисток у 1933 та 1935 роках та пов’язаного з ними знищення мережі персональних зв’язків навесні 1937 року; по–третє, з масового знищення куркулів, священиків, представників передреволюційної еліти, злочинців та ув’язнених у період між літом 1937 та осінню 1938 років; і, по–четверте, з арештів та знищення іноземців, представників етнічних меншин і депортації народів.

Терор рухався концентричними колами — з внутрішнього кола влади назовні. Ніхто не міг уникнути насильства, що пожирало усі прошарки суспільства. Індивід зник. Він міг належати лише до колективу. І як тільки колектив потрапляв під підозру, що став на бік ворога, то люди, належні до цього колективу, гинули. Звісно, без деструктивної енергії та лиходійства самого Сталіна і його поплічників це страхітливе насильство годі собі уявити. Питання, якими людьми були Сталін та його помічники, мусить цікавити істориків, котрі досліджують причини терору.

Московський показовий процес

1 грудня 1934 року пополудні внаслідок замаху загинув партійний керівник Ленінграда Сергій Миронович Кіров. Вбивця Леонід Ніколаєв до своєї жертви дістався без перешкод, оскільки мав при собі партійне посвідчення. О 13.30 він увійшов до Смольного, резиденції Ленінградського комітету партії, о 14.30 він залишив будинок, однак о 16.30 повернувся туди знову. Побачивши, як Кіров заходить до свого кабінету, Ніколаєв вихопив із кишені пальта револьвер і застрелив його кількома пострілами. Відділок НКВС, який знаходився неподалік схопив і заарештував Ніколаева, і врешті його розстріляли.