Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 82

Те, що культурна революція мала б усунути з міст, повернулося туди назад: надмірне пияцтво, звичаї та традиції російського села, а також насильство, за допомогою якого селяни розв’язували суперечливі ситуації. Навіть якщо у робітників вже не було жодного шляху для відступу назад в село, як це ще могло бути перед колективізацією, все одно комуністичний проект в робітничому середовищі не мав жодного визнання. Більшовикам вдалося запровадити нові свята та залучити робітників до масових заходів, але це були лише фасади, інсценізація, що приховували життєвий стиль села, але не могли його ліквідувати.

У тридцятих роках не тільки міста змінили свій вигляд, промисловість також потерпала від напливу селянських мігрантів. Плинність кадрів на підприємствах знищувала будь–яку форму раціонального виробництва. Неосвічені робітники, котрі не могли вписатися в життєвий і робочий ритм міста, розхитували виробничий процес. Прогули, пияцтво та навмисне пошкодження інструментів і машин були найменшими насущними проблемами. Там, де траплялися нещасні випадки чи зупинка виробництва, більшовики бачили підступи ворогів. Реакцією на нібито саботаж були арешти та розстріли директорів заводів та інженерів. Там, де режим чинив насильство над представниками старих еліт, де він говорив про ворогів, саботажників та іноземних шпигунів, — він розпалював народну ненависть до освічених людей та носіїв окулярів, на людей з білими руками, які носили білі сорочки та білі комірці. Отже, тут тривав конфлікт пізньої царської доби, з тією лише різницею, що тепер його розпалював сам уряд³¹.

Втім більшовики перебували відносно робітників не ближче, ніж директори заводів чи інженери, яких вони арештовували чи наказували вбивати. То ж у містах і на великих будовах комунізму соціалізм увійшов в життя громадян у формі цивілізаторської диктатури. Проведення соціалістичних змагань, організація бригад ударної праці мали спонукати робітників до найвищих досягнень. Однак, хто хибив, відставав, припускав пошкодження техніки або порушував трудову дисципліну, мав рахуватися з найтяжчими наслідками. «Мілітаризація праці» — так Троцький у роки громадянської війни окреслив шлях, на якому варварські робітники мали перетворитися на дисциплінованих пролетарів. Тепер більшовики знову взялися за цю концепцію, щоправда, не згадуючи про її автора. Позбавлення робочого місця, примусова робота та ув’язнення в таборах були покараннями, які призначив режим влітку 1940 року за прогули на робочому місці, пиятику та виробництво бракованої продукції. Лише в період між липнем та вереснем 1940–го року на підставі цього варварського закону було засуджено 906 824 робітників: 755 440 за прогули, 131 718 за недозволене залишення робочого місця і 2949 робітників за те, що вони не повідомили за ці порушення дисципліни. Чимало разів народний суд за порушення трудової дисципліни не вагався засудити неповнолітніх до примусових робіт. У Москві карали навіть університетських професорів, котрі запізнювалися на роботу. Понад 80% засуджених отримували від двох до чотирьох місяців ув’язнення. Аж до початку війни у червні 1941 року на підставі цього закону про дисципліну радянські суди засудили понад три мільйони робітників.