Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 79

«Історія старої Росії полягала, між іншим, у тому, що її безперестанно били через відсталість. Били монгольські хани, били шведські феодали, били турецькі беки. Били польсько–литовські пани. Били японські барони. Усі били через відсталість…. Ми мусимо пробігти цю відстань за 10 років. Або ми це зробимо, або нас зімнуть…».

Втім Радянський Союз боровся не лише проти відсталості. Його люди мали також звільнитися від анархії ринку, від минулих форм життя. У єдиному колективі вони мали стати новими людьми. Індустріалізація долала не лише відсталість, на яку страждав Радянський Союз, вона мала створити міста, де злиденні селища псували ландшафт, вона мала перетворити ці хащі в індустріальні парки, в яких селяни перетворювалися на пролетарів.

Радянська індустріалізація відбувалася за логікою економіки, керованою владою. Політична воля значила для неї набагато більше, ніж економічна доцільність. Це було також причиною того, чому індустріалізація Радянського Союзу абсолютно не спрямовувалася на задоволення споживчих потреб населення. Це була грабіжницька економіка, яка обкрадала людину і природу, не повертаючи їм нічого навзаєм, економіка, де будували гігантські греблі та гідроелектростанції, індустріальні комбінати, в яких мала виплавлятися сталь для виготовлення танків та залізничних колій, економіка, в якій робітники і в’язні шукали золото, корчували ліс та видобували вугілля. Радянська промисловість сурмила про силу більшовицької держави, про її спроможність досягати військової потуги, зводити міста та індустріальні комплекси, сурмила про силу комуністичної людини, для котрої вже не існувало нездоланних бар’єрів. Радянська людина була людиною дії, яка штурмувала неприступні фортеці і ставила рекорди виробництва. Водночас вона сповідувала відмову від споживання і підпорядковувала свої потреби інтересам держави. Те, що було сказано про визискування селян в колгоспах, стосувалося також і життя у містах та на великих будовах комунізму: людину тут поневолювали і експлуатували задля слави соціалістичної держави. У цьому сенсі сталінізм був формою внутрішнього колоніалізму, який експлуатацію підлеглих поставив на службу вищій меті. Більшовики пропагували щастя людини, вони створили економічну мораль, за якою добробут був ласкою держави. Але їхній стиль господарювання продукував злиденні відносини. Цей вірус розривав економічну систему Радянського Союзу, оскільки в щоденній дійсності він постійно спростовував ту суспільну утопію, про яку твердили більшовики²⁹.

Радянська економіка була економікою командною, однак вона не була плановою, план у ній зникав. Для партійного керівництва план був ні чим іншим, як ціллю, яку треба перевиконувати. Директори заводів і фабрик, керівники та робітники — усі були солдатами й офіцерами, які перемагали в битвах виробничих фронтів. Там, де запроваджували нові технології, які запускали більшовицькі командири, влада вбачала перемогу нового ладу. Для Сталіна, Орджонікідзе та інших більшовицьких провідників індустріалізація була не лише підтвердженням переваг сучасної техніки. Вона була передовсім доказом волі більшовиків, що була здатна переносити гори й штурмувати фортеці. Адже, хто мав в союзниках історію, не міг відмовитися від боротьби за модернізацію країни. Натомість там, де політичні вожді діагностували хиби, ганебне відставання та нерішучість, вони вбачали в цьому справу рук підступних ворогів. У роки першої та другої п’ятирічок більше не велося жодних економічних дискусій. Утопічні плани політичного керівництва мали бути виконані будь–якою ціною, навіть якщо при цьому окремі галузі були доведені до крайньої межі.