Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 77

У риториці, якою режим виправдовував свої злочини, промовляла ненависть: ненависть до «живучої спільної дійсності», як називав життєвий світ селян Максим Горький. Вона мала здохнути та зникнути, її треба було вирвати з коренем із пам’яті людської, — так говорив буревісник революції у своєму автобіографічному романі. Сталін та його прихильники дивилися на життєвий світ селян так само, як і Горький. Вони тримали дзеркало, в якому упізнавали своє минуле, в якому вони страждали і від якого вони, здавалося б, себе звільнили. У безжальній нищівній люті сталінських катів була в останню чергу самоненависть вихідців із села. Людина завжди потрапляє в стан несамовитості, коли несподівано бачить в дзеркалі своє глибоке приниження. Комуніст, який зустрів у лісі неподалік одного українського села селянських втікачів, більше не бачив в них людей. Він говорив вже про куркульських вовченят. Інші хотіли «з куркулів робити мило», вони хотіли розстріляти «куркульських виродків» і «стерти їх з лиця землі». Володіючи революційною легітимністю у безправному просторі, лиходії звільнялися від будь–яких перешкод. В деяких місцевостях грали духові оркестри в той час, коли жандарми режиму конфісковували у селян хліб, та депортували куркулів. У кількох регіонах Кавказу дійшло до публічних екзекуцій та масових зґвалтувань. Ґвалтівник не лише підкорював жінку, над якою він знущався. Він також показував свою владу перед селом, у якому жила жертва. Члени міських бригад та підрозділи ГПУ демонстрували, що для них селяни значили не більше ніж худоба, яку вони конфісковували по селах. При цьому не могло бути жодного співчуття, оскільки те, що тут відбувалося, було наслідком «історично необхідної дії», згадував Лев Копелев про свою власну роль під час колективізації. «Свавіллю лиходіїв передувала дегуманізація жертв»²⁶.

У роки колективізації були розкуркулені та депортовані в Сибір г та Середню Азію понад два мільйони селян. Понад 30 000 осіб були засуджені так званими трійками ГПУ та розстріляні. Водночас з депортацією куркулів між 1930 та 1933 роками зросла кількість трудових таборів та колоній для засланців. Режим відкрив для себе примусову працю як спосіб соціалістичного виробництва і як метод перевиховання людей їх ізолюванням та знищенням працею. Власне колективізація була моментом народження ГУЛАГу, адже вона надала репресивному апаратові змогу в разі потреби звинувачувати, заарештовувати людей та висилати їх як трудових рабів. Цей терор не закінчився з завершенням колективізації. Власне кажучи, він ніколи не закінчувався. Кожне ухилення від роботи, пошкодження техніки та колгоспного інвентаря режим карав арештом та засланням. І відколи селянське господарство перейшло до державної власності, плоди його праці також більше не належали селянам. У серпні 1932 року уряд видав закон про «захист соціалістичної власності», який карав «крадіїв» колгоспного майна смертю або відправленням до концтабору. На підставі цього закону в Радянському Союзі у 1932–1933 роках близько 16 000 селян були засуджені до смерті, а десятки тисяч людей були відправлені у концтабори лише через крадіжку кількох помідорів або колосків. Там, де таким терором нічого не могли досягти, і селяни продовжували чинити опір, режим повністю конфісковував власність колгоспів і депортував усе населення. Перший секретар ЦК Компартії України Павло Постишев вбачав у цьому терорі насамперед «зброю», «метод перевиховання», за допомогою якого режим вчив селян, у чому полягав соціалізм та колгоспи²⁷.