Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 71

Щоденне інспірування полювання на відьом живилося на доносах. Сталінський підданий був пильним, він виказував, і якщо хотів довести свою відданість, мав забути про друзів та родичів. Це стало формою життя більшовицьких ентузіастів, виказувачів оспівували у піснях, їм ставили пам’ятники. Культ доносительства розпочався наприкінці 1932 року, після жорстоких сутичок між селянами та комуністами, коли більшовики були змушені шукати підтримки на селі. У вересні 1932 року в селі Герасимовка на Уралі група селян вбила одинадцятирічного хлопця, котрий роком раніше доніс на свого батька як на спекулянта зерном і здав його в руки ГПУ. Для батька юнака донос мав смертельний наслідок — його було відправлено до концтабору на північному Уралі і взимку того ж року, ймовірно, було вбито під час масового розстрілу в’язнів співробітниками ГПУ. Юного виказувача звали Павлік Морозов. Його смерть стала для місцевих комуністів приводом до розгортання кривавої помсти. Вони схопили діда, бабу, дядька і двоюрідну сестру Морозова як заручників та замкнули їх у місцевій в’язниці. У листопаді 1932 року комуністи, співробітники ГПУ та комсомольці з сусіднього із Герасимовкою міста влаштували проти заарештованих показовий процес. Вони змусили мешканців села розвішати по селу пропагандистські плакати, в яких стояла вимога стратити злочинців. Показовий процес було завершено протягом кількох годин. Усі звинувачені, навіть дід і баба Павліка Морозова, були засуджені до страти, яку виконали кати з ГПУ