Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 69

Влітку 1928 року по всьому Радянському Союзу розпочався новий наступ режиму на релігію та духівництво. У грудні 1929 року газета «Правда» оголосила, що час мирного співіснування закінчився. Відтак насильство мало тріумфувати над релігією. Відтепер пропагандисти товариства безбожників не мали жодного спину. Релігійні об’єднання були поставлені під державний нагляд, церкви закрито, а за справляння релігійних обрядів карали. Якийсь час уряд навіть запровадив семиденний робочий тиждень, скасувавши неділю як вихідний день. Замість цього уряд відновив свою агітацію за радянські свята. Зазвичай траплялися регулярні сутички тоді, коли радянські та релігійні свята збігалися, а комуністичні процесії, що маршували вулицями, наштовхувалися на вірян. Під час колективізації, там де поставали колгоспи, церкви і мечеті закривали, ікони розстрілювали, а дзвони переплавляли. Відтепер до селян мали промовляти портрети Леніна і Сталіна, які вивішували в «червоних куточках».

Початок культурної революції означав, що духівництву настав кінець. Священики були затавровані як соціально чужі елементи, яких місцеві ради вносили до списків позбавлених прав. Під час проведення культурної революції десятки тисяч священиків, мулл, ченців і шаманів втратили свободу і життя. Ніхто не рахував, скільки священиків було депортовано і замордовано. В кінці двадцятих та в тридцятих роках, ймовірно, загинуло близько 80 000 представників духівництва усіх конфесій. Режим створював конкурентний світогляд, він вбивав для того, щоб змусити релігію замовкнути. У великих містах більшовикам вдалося фактично усунути релігію з громадського життя, проте вони не могли примусити придушити релігійність народу, зокрема у селах. Це виявилося не в останню чергу під час кривавих сутичок комуністів і селян на початку колективізації. Проте навіть у колгоспах старі традиції зберігалися у нових радянських формах¹⁸.

Культурна революція не була лише простим походом проти речників релігійності, вона була спрямована взагалі проти старих еліт, проти «колишніх», яких революція 1917 року позбавила їхнього соціального статусу. Однак тепер їм загрожував не просто кінець їхньому існуванню як громадян, їм загрожувало фізичне знищення. Відтепер більше не було жалю до тих, хто належав до ворогів. У період між 1928 та 1931 роками по установах країни прокотилася хвиля насильства. Належних до старих еліт тисячами виганяли з міністерств, місцевих рад, шкіл та університетів. У деяких місцевостях учителів виганяли із сіл, якщо їхніми батьками були священики. Позбавлені виборчих прав громадяни втрачали роботу, втрачали право на продуктові картки, їх виганяли з їхніх помешкань. Діти «соціально чужих елементів» — так відтепер було заведено називати ворогів — не мали доступу до вищих навчальних закладів країни. Нерідко громадян своєї країни більшовики позбавляли громадянства. Жодна країна в світі не позбавляла власних громадян їхніх громадянських прав і не надавала таких прав іноземцям, якщо режим їх вважав пролетарями, як це відбувалося у Радянському Союзі.