Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 68

Більшовики борсалися в зусиллях, намагаючись вирвати селянське суспільство з–під контролю релігії та її пасторів. Новий спосіб життя («новый быт») не знаходив жодного схвалення навіть у містах, де традиції, принесені свого часу із села, й надалі залишалися міцними. Це зумовлювалося двома причинами: з одного боку — «селянизацією» державних та партійних органів в двадцятих роках, а з іншого — живучістю у великих містах сільської культури дискусій і свят, що надавала закинутим у чужий світ великого міста селянам опертя. До того ж, провладна церква ані в православному християнстві, ані в ісламському світі не мала такого впливу, який мали у своїх громадах евангелістські пастори або католицькі священики. Там, де громади втрачали своїх пасторів, вони брали здійснення ритуалу в свої руки. У народній набожності й без того не було жодного місця для провладної церкви. Отже, в такий спосіб режим не міг здійснити свої владні амбіції. Але чому ця поразка мала привести до терору? А тому, що свої осічки та поразки більшовики пояснювали не стільки хибами своєї системи дисциплінізації, як роботою лихих ворогів. Адже той, хто стоїть на шляху неминучого, досконалого розумного соціалістичного способу життя, тим самим доводить, що він належить до ворогів поступу. Там, де влада знаходила безладдя та розуміла свою безпорадність і загрозу своєму існуванню, вона відразу розпочинала пошук прихованих класових ворогів. Культурна революція була не лише насильницьким підкоренням населення, а бойовим походом проти Росії «тарганів та ікон». Вона відповідала очікуванням Сталіна і його прибічників так само, як і прагненням молодих комуністів, котрі мріяли про початок нової доби.

Те, що в розпочалося на переломі 1927–1928 років на всій території Радянського Союзу, що в літературі про сталінізм отримало назву «культурна революція», було боротьбою за душі підлеглих, походом за світоглядну зверхність, який тривав аж до часів пізнього Сталіна. Культурна революція була не епізодом, вона була знаком сталінізму. Для більшовиків культурна революція не лише стирала і наново формувала пам’ять суспільства, вона усувала з нього ворогів. Комуністичні «інженери людських душ» (Сталін) зможуть лише тоді сконструювати свій витвір, якщо ті, хто дотепер претендував на світоглядне верховенство, втратять важелі влади. Місцем перебування ворогів був колектив, партійне керівництво могло уявляти ворогів лише як агентів великого соціального об’єднання. Оскільки пролетаріат належав до друзів, то вороги мали перебувати в суспільстві «колишніх» — у суспільстві поміщиків, капіталістів і куркулів¹⁷.1 оскільки не існувало жодної можливості вислизнути зі спільноти затаврованих, у нищівному поході революція святкувала тріумф. У такий спосіб культурна революція зі своєю мрією про нову людину, була пов’язана з терористичною оргією насильства. Цей симбіоз культурної революції та насильства називається сталінізм.