Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 66

Вороги

Більшовизм був певного роду секуляризованою релігією, яка одначе не могла терпіти поряд інші релігії. Там, де звучали дзвони, а муедзин закликав з мінарету, де священики й миряни проповідували святі тексти та справляли ритуали, більшовики виявляли своє цілковите безсилля, свою неспроможність звільнити голови підданих від «духовного сміття» минулого. Саме тому більшовики переслідували релігії імперії та священиків із зневагою та ненавистю. Не існувало жодної можливості порозуміння між цими світами, оскільки релігійне бачення світу більшовики вважали ідеологічним приховуванням справжніх відносин. Для більшовиків існувало тільки таке знання та тлумачення світу, яке представляли лише вони самі.

Революція 1917 року принесла відокремлення церкви від держави. Церковні школи було розпущено і підпорядковано Народному комісаріатові освіти. Церкві заборонили вирішувати справи сім’ї, а питання одруження та розлучення були підпорядковані законам світської держави. Релігія стала приватною справою. На початку навіть православні священики деякі з цих змін сприйняли як благо, оскільки вони звільнялися від опіки та втручання з боку держави. Чимало священиків революцію зустріли навіть із симпатією. Однак ілюзія, що церква і революція житимуть зрештою у мирі та згоді, тривала не довго. Те, що більшовики називали секуляризацією, не вичерпувалося одним лиш відокремленням церкви від держави. Вони прагнули того, щоб піддані зреклися своєї віри та публічно відмовилися від своєї церкви.

У роки громадянської війни відбувалися криваві напади на православних священиків, котрих позбавили прав і затаврували як ворогів народу. Першими жертвами червоного терору були священики та ченці. Під час голоду 1922 року режим скористався нагодою, щоб конфіскувати майно Церкви, і наказав переплавити дзвони, знищити реліквії та забрати ікони під приводом допомоги постраждалим від голоду. Ленін хотів дискредитувати церкву та її достойників як агентів капіталізму, котрі як паразити збагачуються коштом народу, що голодує. У березні 1922 року в промисловому місті Шуя Іваново–Вознесенської губернії спалахнуло заворушення робітників, після того коли місцева ЧК вирішила конфіскувати церковне майно і викинути священні предмети на вулицю. Повстання було придушено за допомогою кулеметів, а керівників бунту страчено. Секретар місцевого партійного комітету пояснював ці події за допомогою теорії змови: для нього не існувало жодного сумніву, що опір було організовано «монархічними попами та есерами»¹⁴. Ленін постійно бачив лише один вихід. У березні 1922 року він видав вказівку, «не менш як дюжину представників місцевого духівництва, місцевої дрібної буржуазії» заарештувати та розстріляти. За Леніним, ці вбивчі акції слід було поширити і на Москву та решту релігійних центрів країни. Це мало відбутися швидко і рішуче, перш ніж про ці насильницькі дії довідаються і почнуть протестувати за кордоном. Селяни не представляли небезпеки, оскільки голодні не в стані чинити опір.