Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 65

Культурні кампанії в Середній Азії та на Кавказі посіяли насильство і зібрали врожай спротиву. Тут почалися насильницькі напади на жінок, котрі скинули паранджу і вступили до партії. З весни 1928 до весни 1929 в Узбекистані було вбито близько 400 жінок. Жінок калічили, ґвалтували, піддавали карам публічної ганьби або виганяли з громади. На цю оргію насильства, що тривала до 1930 року, більшовики відповіли загостренням репресій. У відповідні регіони були вислані мобільні воєнно–польові суди, котрі засуджували до страти чоловіків, визнаних у вбивстві жінок, та влаштовували показові процеси як навчальні спектаклі, де наочно показували населенню, як режим поводиться з контрреволюціонерами та класовими ворогами. Для більшовиків ці жінки не були вбиті, вони загинули в боротьбі з контрреволюцією.

Емансипаційний проект більшовиків зазнав поразки. Він розбився не лише через насильство, яким місцеве населення зустрічало чужинців та городян. Спротив виходив не в останню чергу від самого жіноцтва, оскільки по той бік сільського життя жінка без паранджі не мала жодних життєвих перспектив. Більшовики не помітили того факту, що чоловіки та жінки не сприймали одне одного як гнобителів і пригноблених. А оскільки програма емансипації жіноцтва та ліквідації паранджі лише безчестила жінок та наражала їх на сексуальне насильство, вони не могли знайти друзів також і серед місцевих посадовців. Місцеві комуністи, котрі не хотіли втрачати свій авторитет, не підтримували жодної стратегії, яка б призводила до безчестя та глузування з їхніх власних доньок. Культурна революція на радянському Сході криміналізувала звичаї і традиції, вона була наступом на ті культурні нації, яким ще недавно більшовики надавали привілеї. Відтепер відсталість нації перетворювалася з переваги на недолік. Унаслідок цього спротив «відсталих» наступові провісників культурної революції з центру набув також національного забарвлення. Щоденні звичаї, призначення яких вже ніхто не розумів, почали набувати нового значення. їх почали осмислювати. Дотримуючись звичаїв мусульмани, буддисти, турки, узбеки, казахи, якути відчували себе належними до суспільства прокажених. Відтепер носити паранджу та дотримуватися релігійних звичаїв означало виявляти національний опір. Сталін та його сподвижники не розуміли цього взаємного зв’язку. Це був спротив, який постав на національних околицях, який наприкінці тридцятих років привів до застосування терору не лише проти «соціально чужих елементів», але також і проти цілих етнічних спільнот.¹³