Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 62

Нові люди жили у нових містах. Від самого початку більшовики намагалися надати містам імперії нового вигляду, щоб контролювати та скеровувати підданих, котрі мешкали там. Центри міст були спустошені. Так, стара Москва з її мутним лабіринтом провулків, внутрішніми дворами та неосвітленими площами була місцевістю, що цілковито належала її мешканцям. Те, що там відбувалося, випадало з–під контролю державної влади. Отже, перепланування міст стало для більшовиків питанням державної ваги. Позникали символи старого режиму, імперські пам’ятники замінили на комуністичні, рекламні вивіски замінили пропагандистські плакати, від яких вже ніхто не міг сховатися. Публічний простір перетворився на політичний, у якому режим нав’язував своє бачення нового життя: на площах та широких вулицях, які більше вже не запрошували людей до дозвілля, більшовики зустрічалися з народом за нагод, що визначало начальство. Коли з центру міст позникали крамниці, страхові компанії, банки, торговельні пасажі та кафе, життя тут теж занепадало. Бульвари, що були візитівками міст, порожніли та вмирали. З їхньою смертю померла також культура піших прогулянок містом як спосіб дозвілля городян. Міста на кшталт Санкт–Петербурга перетворилися на музейні ландшафти. Хто колись бачив радянські площі, де глядачеві відкривалася зівуча пустота, знає яке спустошення спричинило зникнення ринків та магазинів. Пустота створювала дистанцію, на вулицях та площах не відбувалося тепер жодних зустрічей, вулиці перетворювалися на гігантські площі для парадів, на яких режим демонстрував народові свою владу. Радянська архітектура була архітектурою підкорення, яка намагалася «здержавити» публічний простір та дисциплінувати громадян під контролем і наглядом.

І коли наприкінці 1920 років у Москві та інших великих містах режим почав облаштовувати парки культури та відпочинку, в цьому проявилася претензія влади на те, щоб поставити під централізований контроль та керування також і сферу дозвілля підданих. Йшлося про те, щоб новоприбулих селянських мігрантів, що жили в містах, опікати і контролювати не лише на робочому місці та під час радянських свят, але також і під час дозвілля. Однак не скрізь, де населення відчувало опіку, владу дійсно шанували. Там, де не було сфер контакту і зустрічі більшовиків з робітниками відбувалися лише в стандартизованих формах — в клубах, партійних осередках, фабричних зборах та під час святкових демонстрацій з нагоди радянських свят — режим не міг вже більше покладатися лише на свої канали переказу інформації. Бо громадяни, що мусили жити в запропонованій брехні, брехали навзаєм, якщо влада змушувала їх до публічного висловлення. Більшовики на свій розсуд могли змінювати умови спілкування і розповсюдження інформації, вони монополізували масмедії і стежили, щоб там дотримувалися визначених мовних настанов та правил поведінки. Проте влада позбавляла себе дієвості, оскільки маскуючи заборону виступати у публічному просторі, вона примушувала людей вихваляти те, чого не існувало. Більшовики панували у просторі брехні, натомість у приватному просторі, на кухні, громадяни відповідали їм мовчанням. Тут панували глузування і алкоголь¹⁰.