Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 60

Культ тіла у більшовиків не в останню чергу проявлявся в публічній візуалізаци нової людини на плакатах та в пропагандистських брошурах. На них були зображені атлетичні тіла, що випромінювали еротичність. На святах, які запровадив режим, нову людину можна було побачити на Червоній площі в Москві, де міцні і легко вдягнуті спортсмени немов машини маршували повз партійних лідерів. Тіло, яке мали готувати до труднощів, потребувало також догляду. Над цією проблемою працювали більшовицькі ідеологи та їхні союзники з військових і наукових кіл. Сподвижник Леніна, народний комісар охорони здоров’я М. О. Семашко в Радянському Союзі не знаходив нічого, що могло б його спонукати до висновку, що саме тут має народитися нова людина. 1926 року він опублікував працю під назвою «Шляхи радянської фізичної культури», в якій він висловив свою відразу до російських реалій. У Росії бракувало культури гігієни тіла, з якою Семашко познайомився на еміграції в Європі, де люди провітрювали ліжка, мили свої тіла та прали одяг. Російське населення було варварським, без найменшого поняття про елементарні правила догляду за тілом⁵.

Здорові тіла потребували ретельного догляду. Надуживання алкоголем, піст під час свят, сексуальна розбещеність, відмова від загартування організму та щоденної гігієни шкодили тілу, а отже, й соціалістичному колективу. В цей спосіб носії культурної революції хотіли не лише побороти у варварській державі вірування та молитви підданих, але також викоренити пов’язані з цим тілесні ритуали на кшталт ритуалів мусульман–шиїтів, ритуальних омовінь ортодоксальних євреїв і дотримування посту в православних. Похід проти релігії став не лише боротьбою за душі, він був також боротьбою за тіла підданих. Цю боротьбу в мініатюрі демонстрували більшовицькі агітаційні театри. «Робітники будують нове суспільство, але самі при цьому не стають новими людьми; очищуються від бруду старого світу, але стоять по коліна у цьому бруді», так описувала цю ситуацію тодішня пропагандистська брошура⁶. Починаючи від середини 1920–х років, влада намагалася продемонструвати селянам спеціально організованими пропагандистськими сценами, що значить «жити в новому побуті». Брудний кухонний посуд та вошивий одяг поміщали на лаву підсудних, де доводили їхню «провину», та засуджували до довічного ув’язнення. Люди, що жили у цьому бруді мали визнати, що життя в бруді не лише руйнує здоров’я, але також суперечить фізичному ідеалу сучасної людини⁷.

Нові люди мали розмовляти мовою більшовиків, вони мали святкувати їхні свята та жити сучасним життям так, як це собі уявляли більшовики. Вже на початку 1920–х років режим впровадив нові ритуали, якими сподівався прив’язати населення до соціалістичного ладу. Йшлося про те, щоб старі ритуали заступити новими, щоб організація повсякденного життя перестала бути приватною справою. Це були не лише «червоні весілля» і «червоні похорони». Режим впровадив навіть сурогат християнських хрестин. «Октябріни» — так називалася ця практика на мові влади. Батьки, що дозволяли по–комуністичному «хрестити» дітей, визнавали таким чином більшовицький лад. Це визнання не в останню чергу проявлялося в іменах, що їх отримували діти. Причому фантазія тут не мала жодних меж. Дітям давали імена: Бебеліна або Маркс, Ангеліна або Робесп’єр. Улюбленими іменами були сполучення Мелор (Маркс, Енгельс, Ленін, Октябрьска Революція) та Ревмир (Революція і Мир). Дехто називав своїх нащадків Тракториною, Текстилем, Океаном чи Міліцією, щоб продемонструвати, в який світ віднині вступали їхні діти. Хто не розумів, в чому полягає сутність цих імен, але не хотів залишатися поза процесом, вибирав імена, які мали іноземне, сповнене таємничості звучання: Маркіза, Ембріон, Вінегрета тощо⁸.