Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 59

Щоправда така підгінка людини не обмежувалася лише стандартизацією та механізацією виробництва. Нова людина була борцем, який гартував тіло, щоб протистояти усім перешкодам, які приготувала природа. Про тренування тіла говорили полководці революції під час громадянської війни. Червоний солдат був не лише воїном з переконання, котрий цілковито віддавав себе справі. Він виховував у собі презирство до смерті, хваткість, спритність, силу та стійкість — риси, які вирізняли чоловіків та переможців.

Більшовицькі провідники були лиходіями. Для них насильство було життєвим еліксиром суспільства. Коли німецький соціал–демократ Карл Каутський піддав критиці більшовицьке насильство, він зазнав презирства. Каутський був людиною пера без стійкої волі, — так Троцький характеризував теоретика марксизму. Більшовики навпаки були людьми справи і сили. Покликання пролетарів — вбивати і бути вбитим. Саме в цьому полягала зловісна логіка класової боротьби, якою беззастережно керувалася нова влада. Більшовики не мали жодного поняття про деструктивність їхнього культу насильства, бо вони не контролювали насильство, а розпалювали його серед громадян. У Червоній армії рекрутів навчали передовсім ремеслу вбивати. Солдат був мужнім, брутальним і мав міцні нерви. Він знав лише два світи: світ друзів і світ ворогів. А військова освіта мала допомагати йому виявляти ворогів і боротися з ними не на життя, а на смерть. Внутрішні традиційні завдання військовиків та таємної служби, а саме — захищати від зовнішніх та внутрішніх загроз і стримувати насильство — більшовики вже не розуміли. Більшовицький культ смерті породжував у солдатів систематичну нестриманість. В підсумку більшовики закарбувалися в пам’яті підданих як люди з гвинтівками, там де вони з’являлися, наставали смерть і занепад. Однак там, де насильство остаточно опановувало тіла підданих, ідея їхньої дисциплінізації зводилася до абсурду. Це була дилема, якої не могли уникнути більшовики⁴.

Але поля битви відкривалися для нової людини не лише на війні. Саме життя було війною: війною проти зовнішніх і внутрішніх ворогів, війною проти відсталості та варварства, що міцно засіли в головах громадян. Лише здорові тіла могли витримати випробування і звільнитися від облуди старого світу. Хворі тіла не сприймали сигналів, які до них надсилала свідомість, їхня механіка не сприймала раціонального порядку. Нова людина дисциплінувала своє тіло, перетворювала його на стандартизовану, позбавлену волі машину та передавала його колективу. Коли Троцький 1920 року заявляв, що праця має бути воєнізованою, він пов’язував прагматичні міркування з утопічними уявленнями. Його наступник на посаді військового комісара, Михайло Фрунзе, вважав, що підготування «людського матеріалу» для армії радянської держави має більше значення, ніж розвиток новітніх систем озброєння. Бо там, де панує залізна воля загартованих пролетарів, поразки не буде.